Додаток для Android
11:27 02.12. 2016
У Полтаві показали "Ревізора" по-новому
У Полтаві на запрошення Poltava365.com київський театр "Гайдамаки ХХІ ст." показав виставу "Ревізор" - українською мовою в перекладі Остапа Вишні та в оригінальній інтерпретації. Враження глядача - до вашої уваги.
"СЕЛО, ВТІМ, ТЕЖ МАЄ СВОЇ ПАГОРБИ, СТРУМОЧКИ... НУ, ЗВИЧАЙНО, ХТО Ж ПОРІВНЯЄ З ПЕТЕРБУРГОМ"
- Гоголь і так сучасний, навіщо робити його ще сучаснішим? - дивувалися по дорозі з театру, де цього вечора давали "Ревізора" у постановці столичного колективу "Гайдамаки XXI століття", дві жінки середніх років.
А й справді - чи пізнав би автор свою виставу в такому вигляді? Із декорацій - лиш стільці, городничий у сучасному сірому костюмі-трійці з відливом, його донька - у відвертій червоній міні-спідниці, дружина - в довгій сукні з глибоким декольте, поштмейстер із кавказьким акцентом...
Звісно, з "офіційним", класичним, "петербурзьким" "Ревізором" цю виставу не порівняєш, але й в такому "полтавсько-київсько-провінційному" варіанті (бо ж грали кияни за перекладом полтавця Остапа Вишні) вона викликала захват.
"ВОНО-ТО ВАМ І СПРАВДІ ШАНА, АЛЕ Ж ВОНИ ВАС ДІЙСНО ЗА КОГОСЬ ІНШОГО ВВАЖАЮТЬ"
Певно, приблизно так, як слуга Хлестакова, думали й ті, хто прийшов на "Ревізора" театру "Гайдамаки XXI століття". Це - не класика, це справжній авангард, з невластивою класиці експресією, мінімалізмом в оформленні сцени, костюмах і декораціях, котра компенсує сама гра акторів.
- Я був на виставі кілька тижнів тому нашого, полтавського театру. І теперішній спектакль - це андеграунд у порівнянні з тією класикою, до якої всі звикли, - ще одна репліка молодого чоловіка після німої сцени в кінці.
"Гайдамаки XXI століття" - драмтеатр хоч і класичного спрямування, але знахідки їхні вражають. Як можна було видумати подати виставу "Великий диктатор" за п'єсою Брехта про прихід до влади Гітлера в атмосфері гангстерського Чикаго 30-х років? Не уявляєте? Треба було бачити! І цього "Ревізора" в такій інтерпретації - теж.
"НУ ЩО В ТОМУ ЖЕВЖИКОВІ БУЛО СХОЖЕ НА РЕВІЗОРА?"
Цього разу "Ревізор" режисера Аліси Колпащикової викликав бурхливі оплески глядачів, режисера викликали на сцену і вшанували квітами - як і численних героїв. Але були й розчаровані - вони пішли собі геть в антракті.
І не побачили майстерної гри акторів, зокрема, Ігоря Дуброви в ролі Хлєстакова. Рудуватий хлопець - то в піжамі, то в зеленому напівсюртуку-напівпіджаку - це було ідеально, хоч і незвично.
- Хлєстаков - молода людина років двадцяти трьох, тоненький, худенький, як кажуть, без царя в голові, - говорить і діє без усякого послідовного міркування. Він не в змозі зконцентрувати постійної уваги на якій-небудь думці. Мова його уривчаста, і слова вилітають з вуст абсолютно несподівано. Це порожній нероба, маленький чиновник, весь сенс життя якого полягає в тому, щоб "напустити туману" своїми манерами, сигарами, модним костюмом, окремими слівцями... Він вихваляється постійно перед усіма і навіть перед самим собою, - так описав Гоголь свого героя.
Чи вийшло у актора передати образ? Однозначно, так!
"У ВАС КОЖНЕ СЛОВО - НІБИ ЦІЦЕРОН З ЯЗИКА ПОРХНЕ"
На "Ревізора", я пам'ятаю, водили нас ще в школі. Тоді було нудно: надмухані актори, купа незрозумілих декорацій, манірна поведінка, незвичний одяг. То була вистава для дорослих і розумних.
Нині ж кияни представили виставу, яку можна і з дітьми дивитися - прийнаймні, двійко таких сиділи за моєю спиною в другому ряді й сміялися там, де й треба сміятися - так їм було все зрозуміло. І коли Хлєстаков залицявся одночасно до дружини й доньки городничого, й коли йому носили хабарі...
Дійсно, кожне слово й кожен рух були зрозумілі навіть дітям. Може, через те, що за 200 років у нашому світі не так багато й помінялося...
"ОХ І БАГАТО ТУТ ЧИНОВНИКІВ - І ВСІ МЕНЕ ВВАЖАЮТЬ ЗА ДЕРЖАВНУ ОСОБУ. НУ Й ДУРНІ!"
Тема вистави - вічна. Актуальна в часи Пушкіна, який і порадив Гоголю цю тему, актуальна й зараз. Але якраз чиновників у залі помічено не було. Натомість їхні образи вгадувалися на сцені. Про все було - і про хабарі, і про догляд за "богоугодними" закладами типу наших лікарень, і про кар'єризм, і навіть про дурнуватих дружин і мажорних доньок - теж.
- В "Ревізорі" я зважився зібрати в одну купу все дурне в Росії, що я тоді знав, всі несправедливості, які робляться в тих місцях й у тих випадках, де найбільше потрібно від людини справедливості, і за одним разом посміятися над усім, - писав колись Гоголь.
Театр "Гайдамаки ХХІ століття" без "класичного" пафосу і затхлого "провініціалізму" зумів втілити задум нашого земляка Гоголя в перекладі земляка ж Остапа Вишні, мені здається, якнайкраще - і абсолютно по-новому.
