Народна ікона майже не відтворює скорботного образу Богородиці. Здебільшого він мажорний завдяки характеру живопису, семантиці кольорів і типажній специфіці крізь які ледь просвічує ліричний смуток.

Серед основних іконографічних типів зображення Богородиці виділяють найбільш популярні: Одигітрія (Путівниця, Та, що вказує шлях), Елеуса (Замилування, Милостива), Оранта (Та, що молиться, Знамення, Панагія), Панахранта та Кіріотіса (Всемилостива та Всецариця), Агіосорітіса (Деісусна, Заступниця).

Вбрання Богородиці вирізнялося своїм розподілом барв: нижня блуза мала бути блакитною (символ земного походження), а її верхній плащ – золотистий (бо була Діва Марія після Успіння взята на небо, тобто одяглась у царственне). Далі в практиці ікономалювання золота фарба набула інших теплих відтінків – від помаранчевого до пурпурового, червоного, коричнево-вишневого; а блакитна фарба урізноманітнювалася відтінками синього та зеленого.

За християнською легендою, перші образи були написані апостолом Лукою – крім лікарської справи, він володів ще й мистецтвом живописця, і одного разу попросив у Богородиці дозволу зобразити Її лик. Діва Марія дала свою згоду, і так виникла традиція малювати реліквії. З того часу було створено понад 800 різних святинь Небесної Цариці, хоча не всі з них вказані в православних богослужбових книгах. Однак майстри завжди намагалися зобразити доброту, цнотливість, скромну красу, велич та безмежне співчуття Божої Матері.

Наталія Дмитренко, Новини Полтавщини