09:45 26.08

У Полтаві відкрили меморіальну дошку Максиму Хітайлову

25 серпня, на знак вшанування пам'яті про свого студента, який віддав життя за Україну, на фасаді Полтавського Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка" відкрили меморіальну дошку.

Він врятував життя побратимів ціною свого.

Меморіальну дошку виготовили та встановили за ініціативи вишу.

Це вже друга втрата університету – у лютому 2015 року загинув випускник університету Дмитро Коряк. Їхні меморіальні дошки розміщені поряд.

Максим Хітайлов був сумлінним студентом, в якого все життя, здавалося б, попереду. Коли він навчався на третьому курсі, вирішив взяти академвідпустку та уклав контракт із Збройними силами України і пішов захищати Батьківщину у російсько-українській війні.

Юнак відслужив півроку і за десять днів мав їхати на ротацію, проте цього не сталося – снайперська ворожа куля обірвала його життя.

Максим Хітайлов виріс і проживав у селі Вирішальне Лохвицького району Полтавської області. У 2017 році Максим Хітайлов закінчив Миргородський художньо-промисловий коледж імені М. В. Гоголя Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» і вступив до університету. Навчався за державним замовленням за спеціальністю «Будівництво та цивільна інженерія» (група 301 БТп).

Минулого року вирішив служити у лавах Збройних Сил України. Був прийнятий на військову службу за контрактом у квітні 2019 року на посаду гранатометника. Службу проходив у 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців.

Загинув 18 лютого 2020 року під час нападу бойовиків на спостережний пункт поблизу Хутора Вільного.

Під час обстрілу, який передував наступу противника, були поранені троє побратимів Максима, двоє отримали тяжку контузію. Завдяки тому, що полеглий герой першим помітив рух ворога в сторону «опорника», повідомив про це і стримав наступ кулеметним вогнем, людей встигли евакуювати.

На жаль, тіло Максима залишилось на полі бою, його передали рідним лише 20 лютого.

21 лютого, увечері, загиблого привезли в Полтаву, де відбулося прощання на центральній площі.

На захід приїхала мама Максима. Вона зі сльозами на очах розповіла про втрату сина та яким він був:

– Максим був дуже хорошою дитиною. Ніколи грубого слова не казав, вчився добре. Якби він не пішов в коледж, то закінчив би школу з золотою медаллю. Коли він загинув, мені як праву руку відрубали… Востаннє, коли дзвонив, розповідав, що як приїде з війни, подасть документи на отримання звання. Він ніколи не жалівся, завжди говорив, що «все нормально». Через 10 днів мала бути ротація і він мав повернутися. Там він пробув шість з половиною місяців.

Лише позитивні спогади про загиблого героя і в викладачів, які навчали його, пише Коло.

память, меморіальна дошка, ООС