ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ
Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

12:18 22.03


Як у Кременчуці хлопчик Лазар Утьосовим став

123 роки тому в Одесі народився легендарний актор театру та кіно, співак Леонід Утьосов. Щоправда, саме Утьосовим він став не одразу, і не в рідній Одесі, а на Полтавщині, у єврейському на той час Кременчуці.

Майбутній знаменитий кіноактор та співак народився у багатодітній одеській родині. Змалечку у нього було головне – талант. Ще у три рочки малого Лазаря Вайсбейна зачарувала скрипка. Аби послухати, як сусід Гершберг грає на цьому інструменті, Ледя (так хлопця називали вдома) лягав просто на підлогу під його дверима, прикладав вухо до щілини і насолоджувався музикою.

Перший гонорар хлопчина теж отримав завдяки музиці. Коли йому було шість років, Лазар вивчив арію Ленського, яку полюбляли слухати сусіди. Він знав її повністю, щоправда деякі слова недочував, і робив із них свої власні. Коли до Вайсбейнів приходили гості, тато просив Льодічку заспівати його адаптацію арії. Гості слухали із задоволенням, завжди сміялися, а хлопець за це отримував три копійки!

"Я народився в Одесі. Ви,думаєте, я хвалюся? Але це дійсно так. Багато людей хотіли би народитися в Одесі, але не всім це вдається. Для цього треба, щоб батьки хоча б за день до вашого народження потрапили в це місто. Мої — все життя там прожили". У цій фразі - сам маестро.

Але із датою народження виникла певна заковика. Леонід Йосипович народився 9 (21) березня 1895 року в родині дрібного одеського комерсанта Осипа Калмановича і Малки Мойсеївни (в дівоцтві Граник). В одному з листів своєму знайомому Володимиру Александрову Утьосов писав: "Милий Володя! Живу я в режимі "piano". Футбол дивлюся по телевізору і вважаю, що так зручніше. Радію перемогам і засмучуюся після поразок. Секрет Одеси для кожного різний. Для одних - море, сонце, блакитне небо. Для інших - нагадування про дорогих тобі людей. Для третіх - чарівна специфіка одеситів. Я вважаю, що народився 22 березня, енциклопедія вважає, що 21-го. Вона енциклопедія, і їй видніше".

Згодом Лазар вступив до Одеського комерційного училища Файга, але у 14 років його звідти вигнали – через погану дисципліну та низьку успішність. Він прийшов у бродячий цирк, але пропрацював там недовго. Гімнастом юнак бути не хотів. Пізніше знайшов роботу, в якій міг реалізувати свій талант. Він став актором Кременчуцького театру мініатюр, і тоді ж взяв собі сценічний псевдонім — Леонід Утьосов.

Леонід Утьосов був чудовим театральним актором

Утьосовський Кременчук

Театр мініатюр або "російсько-єврейський", як називали його тоді в Кременчуці, почав працювати з 1912 року. Постійної трупи театру не мав. Її кожен сезон підбирав антрепренер Шпіглер. Саме тут майже 106 років тому, влітку, на сцену вперше вийшов сімнадцятирічний актор із Одеси Лазар Вайсбейн. Пропрацював тільки один сезон, зате успіх мав справжній. Мало хто знає, що саме в Кременчуці Лазар Вайсбейн змінив ім'я, під яким його тепер знає весь світ — Леонід Утьосов.

А почалося все з того, що Лазаря запросив до себе знайомий актор, одесит Скавронський.

Через багато років Утьосов у автобіографічній книзі "Спасибі, серце!" так згадає дореволюційний Кременчук.

Кременчук — моє перше театральне місто. Звичайно, добре було б почати свій акторський шлях в якомусь гарному, казковому місті, з палацами і парками, прикрашеному фонтанами і скульптурами. Але Кременчук — повітове містечко, і в самому його центрі з возів продають картоплю, огірки і яйця. Так, в самому центрі не палац, не фонтан — базар. По одну сторону базару хирлявий, запорошений сквер, а по іншу — міські торговельні ряди, де лабазники пропонують все, що може знадобитися в житті. Кінський волос? — Будь ласка! Пшоно? — Зробіть ласку! Бажаєте рахат-лукум? — З повним задоволенням!

Я починаю свій театральний шлях у Кременчуці. Головна вулиця народжується на базарі або вливається в базар, як завгодно. На ній — солідні міські установи: поштова контора, відділення банку, нотаріус і перукарня. Вивіска повідомляє, що вас поголить і постриже "Станіслав із Варшави".

На головній вулиці — будівля драматичного театру. Є ще й міська аудиторія, де грають аматори. Це їх афішу бачив я в день приїзду: "Буде поставлено п'єсу "Отелло" Вільяма Шекспіра, улюбленця кременчуцької публіки".

Що ж, яким би не був Кременчук тих років, — для мене він назавжди особливе місто;  тут відбулося моє посвячення в артисти, тут почав я дізнаватися професійні акторські "таємниці". У Кременчуці ні оперою, ні драмою в ті часи не захоплювалися. Музикою — ще менше. Але наш театр мініатюр міг сподобатися своєю доступністю в усьому. Починаючи від легкого розважального репертуару, закінчуючи можливістю не користуватися гардеробом - дозволялося не роздягатися. І за півтори-дві години подивитися і драму, і оперету, і різного роду естрадні номери, а насамкінець — ще й водевіль...


Діло було так… Гладким паном виявився антрепренер Кременчуцького театру Шпіглер, який приїхав до Одеси, щоб набрати трупу для нового сезону. Спочатку юному Лазарю Вайсбейну запропонували співати в опереті аж за 65 рублів на місяць! Це при тому, що в Одесі за свої рідкісні виступи він отримував сім.

— Дайте йому сімдесят, він милий хлопчик, — сказала раптом одна з актрис приємним голосом. Це була прима театру мініатюр Анна Арендс.

Але скупуватий антрепренер дав молодому актору тридцять два з половиною рубля аванс у і велів збиратися в дорогу. У серпні 1912 року, надівши майже новий капелюх, взявши в руки че моданчик, в якому лежало білизна і фрак, Вайсбейн покинув Одесу, щоб повернутися через рік уже відомим артистом. Для початку Лазар вирішив придумати собі псевдонім, такий, якого ні у кого не було.

"Всі мої думки крутилися біля височини, — згадував артист. — Я б охоче став Скаловим, але в Одесі вже був актор Скалов. Тоді, може бути, стати Горським? Але був в Одесі і Горський. Були і Горев і Горін, але, крім гір і скель, повинні ж бути в природі якісь інші височини. Кручі, є ж іще стрімчаки! Утьосов - промайнуло у мене в голові ... Так, так! Саме Утьосов! Напевно, Колумб, побачивши після трьох місяців плавання обриси землі, не відчував такої радості..."

У маленькому провінційному Кременчуці Льоня Утьосов моментально став улюбленцем публіки. Особливо подобалися глядачам сольні виступи артиста.

Тут я відчував себе як риба у воді, тут я був господарем становища, і море мені було по коліно

 — так описує свій кременчуцький період молодий Утьосов.

Новачок Льодя знав напам'ять не тільки всі ролі, а й музичні партії, тому що міг, як прикутий, годинами сидіти біля рояля, слухаючи, як їх розучують актори. Одного разу це послужило йому гарну службу. Того вечора мала йти оперета Лео Фалло "Розведена дружина", але, як на зло, захворів виконавець головної ролі.

 — Вистава повинна початися максимум через двадцять хвилин. Ні скасувати, ні замінити її вже неможливо. Благаю, хто може зіграти? — бився в істериці режисер. Тоді Утьосов спокійним голосом сказав: "Я зможу, роль знаю". Через десять хвилин він уже стояв на сцені, граючи свою першу велику роль. Без єдиної репетиції, на одному ентузіазмі з домішкою деякої частки нахабства.

А після вистави Леоніда викликали в контору, де Шпіглер підвищив хлопцю платню до 110 рублів...

***
Завдяки своєму таланту та наполегливій праці, Леонід Утьосов став професійним актором та співаком. Працював у Москві, Києві та Петрограді.

Перше визнання прийшло до Утьосова після ролі Шельменка-денщика в однойменній постановці. Та відомим у кожній домівці він став після того, як зіграв пастуха-диригента у "Веселих хлоп’ятах" — культовому радянському фільмі 1934 року. Тоді ж Утьосов виконав перші свої хіти. Потім він часто жартував, що інші актори фільму отримали визначні премії за це кіно, а йому подарували фотоапарат.

Утьосов і Любов Орлова у фільмі "Веселі хлоп'ята"

Свою майбутню дружину Утьосов зустрів у Нікополі. Вже на той час відомий артист мав лишитися там одну ніч. Він зайшов у місцеве кафе, коли побачив пару – жінку та чоловіка. Той буркнув їй щось на вухо і жінка подивилася на Утьосова поглядом, повним презирства. Наступного дня Леонід поїхав у Олександрівськ (нині- Запоріжжя), на репетицію трупи Азамата Рудзевича. Як він здивувався, коли побачив ту саму пихату дівчину, яку зустрів у кафе! Її звали Оленкою Ленською. Їй був 21 рік. Утьосов запросив дівчину у кафе. Вони повечеряли, чудово поговорили, а коли виходили із закладу – почався страшенний дощ. Артист запропонував молодій акторці перечекати негоду в його помешканні. Та погодилася. Дощ тривав для цієї пари 49 років, бо Ленська вже ніколи не покинула оселю Утьосова, де б вона не була. Вона стала його дружиною на довгі роки.

Одеса обожнювала Утьосова. Навіть кримінальний авторитет Мішка Япончик був його великим шанувальником. Він навіть припиняв кримінальні розбірки на момент концертів артиста - це відомий факт.

Утьосов виступав на естраді близько 70 років. До останніх днів життя був одним із найпопулярніших виконавців та справжніх улюбленців публіки. Він не мав естрадного голосу, але завжди говорив, що співав серцем.

Пам'ятник Утьосову в рідній Одесі

Леонід Утьосов, Кременчук, історія, культура, кіно, театр, пам'ять

За темою:

Топ-5 за тиждень :