ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ
Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

18:15 25.08


Ювілей легендарної перемоги: 45 років тому Полтава стала мотобольною столицею

Сорок п'ять років тому полтавський "Вимпел" тріумфально завоював золоті медалі чемпіонату країни з мотоболу, ставши єдиною командою з Полтавщини, яка вперше і єдиний раз в історії виграла чемпіонат колишнього СРСР! 

25 серпня 1973 року, за місяць до закінчення чемпіонату СРСР з мотоболу, гравці полтавського "Вимпела" вперше і єдиний раз в історії завоювали звання чемпіонів Радянського Союзу. Це був єдиний тріумф української команди в історії всесоюзних чемпіонатів з мотоболу.

1973 року "Вимпел" також встановив цілий ряд неймовірних всесоюзних досягнень. По-перше, команда не програла жодного матчу в сезоні; по-друге, вперше в історії чемпіонатів країни забила у ворота суперників понад 100 м’ячів (106); по-третє, абсолютний радянський рекорд мотобольної результативності встановив супербомбардир "Вимпела" Валерій Кудінов, забивши 73 м’ячі в матчах чемпіонату країни (це досягнення так і залишилося неперевершеним); по-четверте, полтавці у трьох матчах чемпіонату забили своїм суперникам понад 10 м’ячів - цього показника у колишньому СРСР також ніхто не зміг перевершити.

Народження суперклубу
На початку 70-х років минулого століття в Полтаві серйозно взялися за створення боєздатної мотобольної команди. На той час "Вимпел" був відомим колективом, який виступав у вищій лізі чемпіонату СРСР з часу її створення (з 1966 року). Полтавські мотоболісти "першого покоління" - улюбленці місцевої публіки: Булавцький, Васильченко, Баруздін могли потріпати нерви будь-якій команді СРСР, навіть визнаним лідерам - "Домбаю" (Черкеськ) та "Кометі" (Еліста). "Вимпел" мав славу запеклого кубкового бійця - команда неодноразово грала у фіналах Кубка СРСР, а ось в чемпіонаті країни завжди залишалась в одному кроці від призового місця. Тож у Полтаві взялися за створення команди, яка змогла б завойовувати медалі чемпіонатів країни.

Щоби довести серйозність таких зазіхань, в першу чергу під Полтавою, в Розсошенцях, швидкими темпами було збудовано один із найкращих в усьому СРСР мототрек. На посаду головного тренера запросили амбіційного Анатолія Ковгана із Ставропольського краю - його колишня команда "Блискавка" (Зеленокумськ) уже в ті часи мала досвід перемог і над "Домбаєм", і над "Кометою". А потім до складу "Вимпела" було запрошено відомих радянських мотоболістів. 

У 1971 році в Полтаві з’явилися майстри спорту міжнародного класу Юрій Алексенський і Валерій Кудінов - із зеленокумської "Блискавки". Найбільш відомим із них був Алексенський, який вже у 18 років був призером чемпіонату СРСР і володарем Кубка європейських чемпіонів. Також до Полтави переїхали з Казахстану лідери однієї з найсильніших радянських команд 1960-х років "Автомобіліст" (Алма-Ата) - Віталій Захаров і Леодор Русаков. І вже наступного сезону - 1972 року - "Вимпел" уперше виборов бронзові медалі чемпіонату СРСР. Наприкінці 1972 року в Полтаві з’являється 19-річний Володимир Даниляк, який до цього вже встиг стати лідером команди "Стрий" із Львівської області. Формування "зіркового" складу "Вимпела", в якому також грали корінні полтавці: Валерій Зеленський, Борис Романовський, Микола Андрущенко і 17-річний Володимир Тимошенко, було завершено. "Вимпел" увійшов у 1973 рік щоб стати справжнім тріумфатором.

Зимові навантаження
У 1973 році полтавські мотоболісти почали готуватися до нового сезону одразу ж після новорічного свята. Тренер команди Анатолій Ковган щодня проводив по 2-3 тренування. За нинішніми мірками це майже неймовірно, адже ігрову практику наші гравці почали набувати вже у… січні. Тепер, згадуючи ті навантаження, ветерани полтавського "Вимпела" порівнюють їх із "системою Лобановського".

Уже на засніженому зимовому полі "Вимпел" провів дві товариські зустрічі зі своїми земляками - вишняківською "Нивою", перемігши 4:1 і 3:0. У найхолоднішому місяці року - лютому - полтавці вирушили до… Сибіру, де в місті Омську стартував традиційний зимовий всесоюзний турнір на Приз журналу "За рулем", який вважався неофіційним зимовим чемпіонатом країни. "Вимпел" впевнено переміг у цьому змаганні (причому, третій рік поспіль). У фінальному матчі полтавці завдали поразки міцному середнячку вищої ліги чемпіонату СРСР омському "Омичу" - 4:0. Кращим бомбардиром турніру став Валерій Кудінов - 12 м’ячів, а загалом полтавці перемогли в Омську в усіх чотирьох зустрічах із загальною різницею м’ячів - 19:0.

Наступного місяця - у березні - "Вимпел" переміг у всеукраїнському турнірі відкриття сезону - Кубку ім. Юрія Гагаріна у Феодосії. Там, у Криму, полтавці здобули 5 перемог у 5 матчах із загальною різницею м’ячів - 20:5. А ще через тиждень полтавці перемогли вже в іншому всеукраїнському турнірі - "Кримський пролісок". У ньому "Вимпел" завдав поразок "Стрию", "Ниві", а у фіналі - "Восходу" (Вознесенськ) - 2:1. А вже через місяць - 21 квітня - стартував ІХ чемпіонат СРСР з мотоболу.

На одному диханні
До відповідального старту "Вимпел" готувався наполегливо і цілеспрямовано. Полтавці прагнули довести, що "бронза" 1972 року - не випадкова, і що вони заслуговують на більше. Сподівання на прогрес були великі, але не обійшлося без стартової несподіванки. Перші три матчі, згідно з календарем чемпіонату, "Вимпел" проводив на своєму полі з трьома прибалтійськими командами. У першій грі полтавці перемогли литовську "Бартуву" (Скуодас) - 7:2. А через тиждень не змогли виграти у латвійського "Адажі" (Рига) - 1:1. Саме цей результат породив хвилю песимізму, адже головними суперниками "Вимпела" були зовсім інші, набагато сильніші, команди: "Автомобіліст" (Еліста), "Блискавка" (Зеленокумськ), "Кавказ" (Невинномиськ). Як же наші земляки перемагатимуть ці команди, якщо вони не виграли в рідних стінах у рижан?

Та потім "Вимпел", як кажуть, "прорвало". Полтавці одержали вісім перемог поспіль. Спочатку - над "Швітурісом" (Кретинга, Литва) - 9:1, "Спартаком" (Феодосія) - 9:3, "Кубанню" (Усть-Лабинськ) - 4:1. 

26 травня "Вимпел" уже став одноосібним лідером у вищій лізі чемпіонату СРСР, вперше в історії перемігши елістинський "Автомобіліст" на його полі - 3:1. Після того полтавці продовжували громити суперників допоки не приїхали на гру в Ригу з "Адажі"- 8 липня. Як і в Полтаві ця гра завершилася внічию - 2:2. Саме після цього у турнірній таблиці чемпіонату СРСР виникло двовладдя лідерів: "Автомобіліст" утратив два очки у грі з "Вимпелом", а полтавці втратили два очки у матчах з "Адажі" (якому, між іншим, якраз ці очки допомогли стати бронзовим призером чемпіонату СРСР 1973 року). Уже на фінішній прямій чемпіонату наші земляки на виїзді у драматичній боротьбі вигравали з мінімальною перевагою на виїзді у зеленокумської "Блискавки" - 2:1 і невинномиського "Кавказу" - теж 2:1.

Календар чемпіонату СРСР 1973 року був трохи дивним для полтавців. Свій останній матч турніру вони грали 25 серпня, а решта команд вищої ліги продовжували грати ще місяць - до закінчення вересня. І ось 25 серпня в Полтаві відбувався справжній суперфінальний матч "Вимпел" - "Автомобіліст". У Полтаві вирішувалася доля золотих медалей.

Того дня на мототреку в Розсошенцях зібралася рекордна кількість уболівальників в історії матчів чемпіонатів країни з мотоболу - 35 тисяч глядачів! І гра виправдала очікування полтавців. А якими були швидкості! Полтавці атакували протягом усього ігрового часу і досягли історичної перемоги - 2:1. 

Блискуче зіграв дует нападу "Вимпела" Алексенський-Кудінов. Саме Валерій Кудінов забив два м’ячі - на 17-й та 44-й хвилинах. "Вимпел" вигравав з рахунком 2:0. І тільки за дві хвилини до закінчення матчу елістинець Валерій Кузиченко скоротив рахунок - 2:1. Після фінального свистка шанувальники мотоболу підняли на руки кожного гравця "Вимпела" і гойдали їх із їхніми ж мотоциклами, а потім понесли їх колом пошани доріжками мототреку в Розсошенцях. 

Того незабутнього дня чемпіонами Радянського Союзу з мотоболу стали гравці полтавського клубу: Валерій ЗЕЛЕНСЬКИЙ, Борис РОМАНОВСЬКИЙ, Микола АНДРУЩЕНКО, Володимир ДАНИЛЯК, Віталій ЗАХАРОВ, Валерій КУДІНОВ, Юрій АЛЕКСЕНСЬКИЙ, Леодор РУСАКОВ, Володимир ТИМОШЕНКО і тренер команди Анатолій КОВГАН.

Золоті медалі поклали у Кубок
В останній місяць літа мотобольні команди з усього Союзу включились у боротьбу за Кубок країни. До фіналу, як і передбачалося, вийшли флагмани радянського мотоболу – “Автомобіліст” (Еліста) і “Вимпел” (Полтава). Для калмицької команди це був уже сьомий фінал Кубка СРСР, в якому вона виступала. Для полтавців це був четвертий фінал (у трьох попередніх “Вимпел” зазнавав поразок). Двічі до цього суперники вже зустрічалися в фінальних матчах Кубка СРСР і обидва рази перемагали мотоболісти з Елісти: у 1971 році – з рахунком 6:2 (у Дніпродзержинську) та 1972 році – 1:0 (у Феодосії).
У 1973 році непримиренні суперники так крокували до кубкового фіналу: в 1/8 фіналу “Вимпел” переміг  “Автомобіліст” (Волгоград) – 7:1 (В.Кудінов – 5, В.Даниляк, В.Захаров), а елістинці – “Кубань” (Усть-Лабинськ) – 3:0. У чвертьфіналі полтавці виграли у “Сходу” (Вознесенськ) – 8:3 (В.Кудінов – 6, Ю.Алексенський, В.Захаров), а “Автомобіліст” – у “Кавказу” – 5:1. Півфінальні зустрічі завершилися так: “Вимпел” – “Ковровець” (Ковров) – 6:2 (В.Кудінов – 5, Ю.Алексенський), “Автомобіліст” – “Вілюй” (Мирний, Якутія) – 13:0.
1973 року було вирішено провести кубковий експеримент – зіграти вперше в історії не один фінальний матч (на нейтральному полі), а два фінальних матчі – на полі кожного з фіналістів.  Перший фінальний двобій відбувся в Полтаві 21 жовтня. А повторний – 28 жовтня на Республіканському мототреці в Елісті. Ось що писав про фінал Кубка СРСР 1973 року офіційний засновник цього турніру – всесоюзний журнал “За рулем”:

"Из всех мотобольных команд высшей лиги фортуна чаще всего отворачивалась от полтавского "Вымпела". Трижды выходил он в финал, трижды оставалось ему сделать один шаг к победе в розыгрыше Кубка СССР. И каждый раз на пути полтавских мотоболистов вставали чемпионы страны: в 1968 году они уступили черкесскому "Домбаю", а в 1971 и 1972 годах – элистинскому "Автомобилисту". И вот теперь "Вымпел" предпринял четвертую попытку. Его соперником в финале снова стал "Автомобилист". Правда, на этот раз команды как бы поменялись ролями. В ранге чемпионов страны к решающим кубковым поединкам пришли уже полтавские мотоболисты.
Каждая команда, встречающаяся с "Вымпелом", должна решить "проблему Кудинова". Из 106 мячей, забитых мотоболистами Полтавы в 18 матчах чемпионата страны, на долю их лидера приходится более семидесяти. Но как ни внимательны были игроки "Автомобилиста" к этому грозному форварду, все же именно Валерий Кудинов стал героем финальных поединков. В первом матче в Полтаве "Вымпел" буквально вырвал победу на последних минутах – 2:1.
Во втором поединке, в Элисте, перед «Автомобилистом» стояла трудная задача. Упорный матч до последних секунд держал в напряжении зрителей. Первыми успеха добились полтавчане: тот же Кудинов нашел брешь в обороне хозяев поля и точным ударом отправил мяч в сетку ворот. После этого "Автомобилист" надолго завладел инициативой и заставил соперников дважды начинать с центра поля: оба гола провел капитан элистинцев Кузыченко. Но удержать счет экс-чемпиону страны не удалось. Кудинов и Алексенский забивают в его ворота два мяча. На последних минутах матча "Автомобилист" восстанавливает равновесие. Ничья – 3:3. Но для полтавских мотоболистов она равнозначна победе: общий счет двух финальных игр – 5:4 в пользу "Вымпела".

Мотобольний… "Аякс"
Таким чином, у 1973 році полтавський “Вимпел” став чемпіоном та володарем Кубка СРСР. Ця подія виявилася найвищою точкою в розвитку ігрових видів спорту на Полтавщині у ХХ столітті. А 6 жовтня 1973 року "Вимпел" довів, що він був найсильнішим мотобольним клубом не лише Радянського Союзу, а також і Європи. Того дня наші хлопці на мототреку в Розсошенцях розгромили у товариському матчі багаторазового чемпіона ФРН – європейський мотобольний суперклуб "Пуму" (Куппенхайм) – 5:1. У тій грі м’ячі у складі "Вимпела" забивали: Ю.Алексенський – 2, М. Андрущенко, В.Даниляк, В.Захаров; у німців відзначився Курт Май. Цікаво, що німці після такої неочікуваної для себе поразки порівняли полтавський "Вимпел" із… "Аяксом" (саме в ті роки голландський клуб, демонструючи тотальний футбол, був найсильнішим футбольним клубом Європи). Цікаво, що для такої перемоги над німцями не знадобилося і майстерності кращого бомбардира Валерія Кудінова, якого німці могли б назвати "мотобольним Кройфом".

Те перебування "Пуми" в Україні залишилося незабутнім для німецької команди. Й нині на сайті мотобольного клуба "Пума" можна довідатися про той період 1973 року: "Перший великий тур міжнародних ігор клубу "Пума" відбувся у 1973 році в Радянському Союзі. Запам'ятався величезний переповнений стадіон у Полтаві - майже 30 тисяч уболівальників. В Україні "Пума" зіграла 6 матчів (Полтава, Вишняки, Вознесенськ, Шахтарськ, Донецьк, Нова Каховка). Там нашу команду всюди тепло приймали і ми набули неймовірного досвіду від тієї поїздки". (mscpuma.de/historie.htm).

Зірковий "Вимпел" згубило полтавське жлобство
Тріумф 1973 року виявився феноменальним та, на жаль, неповторним – не лише для полтавського "Вимпела", а й для будь-якої іншої мотобольної команди з України. Того сезону на мототреку в Розсошенцях був постійний аншлаг. На матчі "Вимпела" приходили по 25-30 тисяч глядачів. Мототрек у ті часи знаходився далеко від міста. Туди можна було потрапити лише за допомогою двох тролейбусних маршрутів (№ 2 і 3), які в ті часи мали кінцеву зупинку "Склозавод". А далі уболівальники йшли пішки через степ – до красеня мототрека. У тролейбуси набивалося стільки уболівальників, що водії вже після "Центру" не відкривали двері, а їхали без зупинок до кінцевої. Хоча нерідко були випадки, коли старенькі тролейбуси не доїжджали до кінцевої зупинки. Спекотним літом у полтавських тролейбусах через перебір пасажирів-уболівальників починали по-справжньому горіти колеса! І коли смердючий дим потихеньку наповнював салон тролейбуса, водій зупинявся, відкривав двері і опускав штанги. Усім фанатам ставало зрозуміло, що далі вже треба було йти пішки...

А що відбувалося після гри? Такого Полтава не бачила! Десятки тисяч уболівальників брали в полон всю вулицю Фрунзе (тепер - Європейську), разом із автотрасою, і йшли святковим спортивним рейдом. А після історичної перемоги над "Автомобілістом" це був неповторний чемпіонський парад. Люди з балконів і з відкритих вікон вітали цю "вивержену лаву" уболівальників, яка сунула вулицею: з Розсошенців – до центру Полтави. Рейсові автобуси з Кременчука та Кіровограда не могли проїхати до центру міста. Коли їхні пасажири запитували полтавців: "Що тут у вас за революція?", наші земляки з гордістю відповідали їм: "У нас тут більше, ніж революція, наш "Вимпел" - чемпіон СРСР з мотоболу!".

Тисячі уболівальників обіймали і розціловували кожного зустрічного, хто йшов у протилежному напрямку. Всі були щасливими, всі мріяли про наступні перемоги своєї великої команди! На жаль, мрії так і залишилися мріями. 
За "Вимпел" уболівала вся Україна. І зовсім не випадково, що за підсумками 1973 року у референдумі "Спортивної газети" - головного на той час спортивного видання тодішньої республіки, полтавський клуб посів третє місце серед найкращих команд України 1973 року. Того сезону наші хлопці поступилися у референдумі тільки футболістам київського "Динамо" і гандболісткам київського "Спартака" (володаркам Кубка європейських чемпіонок). 

Найбільшою популярністю в Полтаві, звичайно, користувався супербомбардир Валерій Кудінов. У 1973 році його було визнано кращим бомбардиром України серед усіх представників ігрових видів спорту. Того сезону за показниками порівняльної статистики результативності Кудінов випередив й київського динамівця Олега Блохіна. Його ім’я скандували навіть на іншому полтавському стадіоні - "Колос" (таку назву в ті часи мав нинішній стадіон "Ворскла") під час футбольних матчів за участю полтавського "Будівельника", який грав у другій лізі чемпіонату СРСР. Коли у полтавських футболістів не все виходило в нападі, то футбольні уболівальники кричали з трибуни: "Кудінова – на поле!". А це вже говорило багато про що!

Слава тодішньої полтавської мотобольної команди була неймовірною. А ось про заслужену винагороду цього сказати не можна. За підсумками тріумфального сезону гравці зіркового "Вимпела" були нагороджені премією у 150 карбованців. Це вже було не смішно… Гравцям команди, яка лише на домашніх матчах протягом сезону, за кількістю проданих квитків, принесла прибуток на суму щонайменше у понад 200 тисяч карбованців – відверто кинули "обгризену кістку". 

І незабаром - уже до кінця 1973 року - обличчя "Вимпела" мало зовсім інший "профіль". Команду, майже негайно, залишили тренер Анатолій Ковган, Валерій Кудінов і Володимир Даниляк. Вони повернулися до своїх попередніх команд. Із часом у "Вимпелі" залишилися лише Юрій Алексенський і Віталій Захаров, який на початку 1980-х років таки перейшов до вишняківської "Ниви". Натомість у самій Полтаві було виховано багато перспективної молоді, яка знову згодом підняла "Вимпел" до бронзових медалей чемпіонату СРСР. Полтавці неодноразово посідали третє місце та виходили до фіналу Кубка країни. Але ще раз повторити свій зірковий тріумф на всесоюзній арені їм уже не судилося.

Та все ж таки повторення "золотого дубля" відбулося вже за часів незалежної України - у 2005 році, коли "Вимпел" під керівництвом тренера Юрія Алексенського (він був капітаном зіркового складу полтавської команди у 1973 році) також сенсаційно завоював і золоті медалі, і Кубок України з мотоболу. Щоправда, тоді це вже не було тріумфом, бо на трибунах мототреку в Розсошенцях у 2005 році збиралися від сили до 500 глядачів. Однак кожен із тих глядачів, як і 1973 року, сподівався, що надалі все зміниться на краще і "Вимпел" знову перемагатиме та збиратиме повні трибуни уболівальників. Але після переможного сезону 2005 року в Полтаві почався не черговий спад у розвитку мотоболу - тут виникла "прірва". Нині в Полтаві вже ніхто, ніде і ні з ким не веде мову про відродження "Вимпела" та полтавського мотоболу. Про що взагалі можна говорити, якщо найвідвідуваніша в історії Полтави спортивна споруда - мототрек у Розсошенцях (на ньому відбувалися й турнір мотобольних Кубків Європи 1982 та 1986 років) давно перетворився на "руїни Карфагену".

Залишається тільки пам’ять про неперевершені досягнення наших земляків, пам’ять, яка продовжує гріти серця тих полтавців, які були живими свідками тріумфальних перемог зіркового складу полтавського "Вимпела".

Ігор ЧЕРЧАТИЙ


На фото:

Полтава, 25 серпня 1973 року, вирішальний матч «Вимпел» - «Автомобіліст».

Полтава, 25 серпня 1973 року. “Вимпел” (Полтава) - чемпіон СРСР 1973 року з мотоболу - у повному “золотому боєкомплекті”. У верхньому ряду (зліва направо): Юрій Алексенський, Леодор Русаков, Валерій Карандін, Валерій Зеленський (у шоломі), Микола Тумко (механік), Анатолій Ковган (тренер), Валерій Кудінов, Борис Романовський, Микола Андрущенко, Валентин Вац; у нижньому ряду - Володимир Даниляк і Віталій Захаров.

1973 рік. Звичайний мотобольний аншлаг у Полтаві.

Гравці «Вимпела» під час нагородження золотими медалями.


 

спорт, мотобол, пам'ять, історія, тріумф, Вимпел

За темою:

  • Юний полтавець завоював "золото" більярдного фестивалю
  • ХК "Кременчук" здобув першу перемогу в сезоні
  • На День міста у Полтаві перекриють рух на Європейській
  • Топ-5 за тиждень :