Педуніверситет вибирає ректора: кандидати різні, цілі - однакові

ПНПУ першим у Полтаві обиратиме ректора відповідно до нового Закону “Про вищу освіту”. Вирішальне слово цього разу — за трудовим колективом та студентами, а не за Міністерством освіти, як було раніше. І хоч до виборів залишилося всього кілька днів, у Педуніверситеті — жодного ажіотажу з цього приводу. За ректора голосуватимуть 15 відсотків студентів денного відділення. Другокурсники філфаку своїх представників уже вибрали. Також голосуванням.

Сподіваюся, вони читали, що там хто пропонує. Бо я — ні. Навіть імена кандидатів досі відомі не всім студентам

- каже 19-річна Катя.

Та мені й оцей нормальний наче, що зараз. Як там його звуть, забула

- знизує плечима першокурсниця Аліна.

Насправді у ПНПУ ректора нині немає. Його обов'язки виконує перший проректор. Микола Степаненко, який керував ВНЗ до старту виборчої кампанії, зняв із себе повноваження. Каже, для того, аби його не звинуватили у використанні адмінресурсу. Від ректорського кабінету, щоправда, не відмовився. Викладачі виявляють більше зацікавленості у виборчому процесі. Голосувати мають право вони всі. Про своїх фаворитів говорити відмовляються, проте вважають: без другого туру не обійтися. І вийдуть у нього, швидше за все, Марина Гриньова та Микола Степаненко.

Сім років тому ситуація була аналогічною. Більше того, обидва отримали однакову кількість голосів. Тоді кінцеве рішення приймали кадровики у Міністерстві освіти. Хто переможе зараз — неясно. Наразі кандидати активно представляють колегам свої передвиборчі програми. Великою мірою вони збігаються. По-перше, всі кандидати хочуть покращити матеріально-технічне оснащення університету та підвищити зарплату викладачів.

Декан природничого факультету Марина Гриньова говорить:

Бідність — це справжнє приниження. Ми нищимо найкращих доцентів і професорів оцим жебракуванням, низькими зарплатами, відсутністю житла і нормальних умов праці. Університет повинен заробляти і гідно оплачувати роботу викладачів

Для заробітку всі способи годяться, вважають кандидати: здобуття грантів, залучення спонсорських коштів, співпраця з органами місцевої влади та депутатським корпусом з метою надання консультацій та підвищення освітнього рівня чиновників і депутатів, збільшення кількості спеціальностей, цікавих для іноземних студентів...

Щоправда, для цього необхідно підвищити і рівень самих викладачів, вважає кандидат, доцент педагогічного факультету Василь Фазан. Вільна англійська має стати обов'язковою для кожного викладача, а китайська чи арабська — бажаними. ВНЗ має сприяти проведенню науково-дослідницької роботи викладачів та студентів — це підвищить його престижність і якість навчання.

Нині ПНПУ — аж на 12 місці серед 17 педагогічних університетів України. Виправити ситуацію можна, вивівши ПНПУ на міжнародний рівень

- нагадує професор кафедри географії, інший кандидат Юрій Булава.

На такій необхідності також наголошують всі кандидати. Тим більше, що частина з них — уже представники різних європейських та міжнародних освітніх або наукових об'єднань. Звісно, це потребує капіталовкладень, приведення навчальних програм до європейських вимог, та й подолати інертність викладацького складу буде непросто.

На запитання, чому, при такій одностайності думок, це не було зроблено донині, відповісти ніхто не зміг.

Зробити навчальні корпуси та гуртожитки комфортним середовищем для студентів — також серед пріоритетів виборчих програм. Усі кандидати вже встигли побувати в закордонних студентських містечках. А тому знають, як має виглядати зручність і затишок. Оновлені бібліотека і їдальня, ремонт у корпусах та гуртожитках — серед амбітних планів. При відсутності достатнього фінансування це більше скидається на популізм, однак самі кандидати так не думають.

На запитання: “Навіщо вам потрібна ректорська посада?” - претенденти відповідають, мов під копірку: “Я - патріот цього університету, з ним пов'язане все моє студентське та професійне життя. Бачу перспективи і не можу спостерігати, як ними вперто не хочуть скористатися”. Утім, відмінності все ж існують. Так, найдетальніша програма — у Марини Гриньової. Вона стосується усіх аспектів університетського життя. Про садочок для дітей викладачів, проблеми лаборантів та технічного персоналу згадує лише вона. Колегам та студентам обіцяє ставитися до них з материнською турботою. А самі виборці називають її участь у ректорській гонці “гендерним проривом”. Гідним суперником і достойним кандидатом вважає Марину Вікторівну іще один претендент - Юрій Булава.

Одне зауваження - чоловіки, мені здається, більш об'єктивні. Жінки схильні керуватися почуттями, а тому про неупереджене ставлення іноді важко говорити. Особисто я не маю жодних владних амбіцій, хоч і претендую на посаду ректора. Адже ректор - це не цар чи бог, а топ-менеджер, рівноправний партнер у колективі однодумців. Мої виборці - це ті, хто не чекає готових рішень і повної опіки від керівника, а готовий брати відповідальність на себе. Я часто буваю у Міносвіти, спілкуюся з міністром та його заступниками. Їхні пропозиції, зауваження, ідеї передаю керівництву нашого університету. Але вже втомився від того, що їх вперто ігнорують. Жодного бажання розвивати нашу альма-матер за сучасними світовими стандартами я не бачу

Про прогресивні тенденції освіти Юрій Булава знає не з теорії: його діти та онуки давно мешкають у Канаді. Впевнений: ПНПУ повинен стати орієнтиром, який впроваджує стандарти педагогічної підготовки, слідкує за їх дотриманням і вчасно реагує на вартісні зміни у цій царині. І стверджує: готовий попрацювати рік-два, спрямувати універ у правильному напрямку — і поступитися своїм місцем комусь молодому, амбітному і ще більш прогресивному.

Не перетворювати Педуніверситет на семінарію обіцяє ще один кандидат — доцент педагогічних наук, православний священик Василь Фазан. Хоча загалом збільшити рівень духовності не завадить. Тому Василь Фазан пропонує створити центр психологічної й емоційної підтримки для переселенців та воїнів АТО. Наймолодший із кандидатів свою діяльність у якості ректора планує розпочати із загального аудиту, аби з'ясувати, наскільки ефективно витрачаються кошти. Відкритість будь-яких дій та рішень — така його мета. Аж до встановлення прозорих дверей у ректораті, деканатах, аудиторіях і навіть бухгалтерії.

Натомість Микола Степаненко, який очолював ПНПУ протягом 7 років, наполягає: все іде за планом. Реалізацію висловлених іншими кандидатами ідей уже розпочато. І дивується, що колеги-суперники вперто не помічають поступового і невпинного розвитку ВНЗ. Каже: перемога на виборах йому потрібна, щоб довести до логічного кінця всі започатковані програми і проекти. Відмовлятися від їх реалізації на півдороги він не збирається. Мовляв, іще буквально один термін — і полтавський педуніверситет буде не впізнати. Говорити про свої шанси на перемогу кандидати не бажають. Марина Гриньова налаштована боротися до кінця. А Микола Степаненко зізнається: програм суперників не читав, за кого голосуватиме — теж наразі не знає.

Наталка ЯРІЙ