Видатні постаті. Пиво від Скліфосовського

У першу чергу, звичайно, це жителі молдавського міста на березі Дністра, яке тимчасово вважається територією невизнаної Придністровської республіки. Це – Дубосари. В історичних документах зазначається, що майбутній геній медицини народився на хуторі поблизу цього містечка 6 квітня 1836 року. До речі, на той час це був Тираспольський повіт Херсонської губернії. Звісно, хутірця того вже давно немає, а те місце – межа міста. Напевно за іронією долі будинок його батьків, а мали вони тоді, за деякими даними, прізвище Скліфос, розташовувався в районі майбутньої лікарні. У Дубосарах покоїться прах батька Миколи Скліфосовського.

Він народився у сім'ї канцеляриста. Крім Миколи, у родині було ще восьмеро дітей.

Отже, перші, хто має пишатися таким земляком, - жителі цього колись курортного містечка. Насправді ж за радянських часів не надто в Дубосарах акцентували увагу, що саме тут народився Микола Скліфосовський. Більше вбивали в голову школярів імена героїв жовтневого перевороту 1917 року та Другої світової війни.

…Батькам у ті часи сутужно було впоратися з утриманням такої кількості дітей. Тож вони зробили крок, котрий став, напевно, доленосним. Миколу відправили до Одеси. Там він і закінчив гімназію. Причому, зі срібною медаллю, отримавши право безкоштовно навчатися у вищому навчальному закладі. На той час юнак вже обрав собі шлях життя – медицина. Вступив до Московського університету – як зараз би сказали, на бюджет.

І хоча першу практику в якості самостійного лікаря він отримав удома - у Дубосарській лікарні, все ж дебютним місцем роботи майбутнього світила медицини цілком можна вважати й Одесу, міську клініку. Тут він почав практикувати. Причому, коли його здібності одразу примітили, оцінили й запропонували очолити відділ хірургії, то молодий лікар відмовився – йому треба було набиратися практичного досвіду хірурга. Зрештою, цьому він присвятив все подальше життя.

Отже, друга громада, яка має берегти пам'ять про Скліфосовського – Одеса.

Далі багато років життя і роботи Скліфосовського пов'язані з Москвою. Його здібності як медика-новатора проявилися у молоді роки. Він став доктором наук у… 27 років. Микола Скліфосовський по праву вважається основоположником військово-польової хірургії. Задля такої практики, та й просто аби рятувати життя солдатам, лікувати їх, набиратися необхідного досвіду, він бере участь у трьох військових компаніях: австро-пруській та франко-пруській війнах, а також він учасник російсько-турецької війни. Як лікар-хірург.

Також варто зазначити, що Микола Скліфосовський свого часу стажувався в Англії, Франції, Німеччині.

У багатьох сегментах тодішньої медицини він сказав своє вагоме слово, а часто й перше. До цього часу лікарі користуються його винаходом. Це "замок Скліфосовського" - спосіб скріплення кісткових відламків. Він першим запровадив стерилізацію медичних інструментів, довів перевагу гіпсової пов'язки і багато чого іншого. Кожен, хто хоче ознайомитися з його досягненнями як медика – може це зробити самостійно. Найголовніше – все його життя було присвячене здоров'ю людини, порятунку життя, покращенню надання медичної, надто хірургічної допомоги. Достатньо згадати, що Микола Скліфосовський має понад 100 наукових праць.

…Після завершення воєнних дій на Балканах, Микола Васильович працював професором у Московському університеті, завідував провідними хірургічними кафедрами також і в Київському та Петербурзькому університетах. У Москві хірургічну клініку при МДУ він розбудував у потужний лікувальний заклад. Нині це – Московський міський науково-дослідний інститут швидкої допомоги імені Скліфосовського.

Здається, цієї людини вистачало на все. За його ініціативи стали регулярно відбуватися з'їзди хірургів, він багато зробив для вшанування пам'яті свого вчителя Миколи Пирогова. Він встигав навіть видавати у співавторстві та за власний кошт наукові журнали "Хірургічний літопис" і "Літопис російської хірургії"…

І, нарешті, Полтава. Місто, яке відіграло дуже велику роль у житті цієї талановитої людини. Зрештою, він тут і похований – у Яківцях.

Зауважимо, що особисте життя склалося у Миколи Скліфосовського не зовсім вдало. Його перша дружина померла від тифу у 24 роки. Залишилося троє дітей. Згодом Микола Васильович одружується на гувернантці своїх дітей Софії Дмитрівні, з якою вони нажили ще чотирьох дітей. Правда, лише одна донька Микола Васильовича, старша - Ольга, дожила до похилого віку. Свого часу родичі зуміли вивезти її за кордон. Вона оселилася у Швейцарії, іноді приїздила до Полтави на могилу батька. Де похована мама – вона не знала, як не знаємо, на жаль, і ми.

…Софії Дмитрівні у спадок від родичів дістався маєток у селі Яківці Полтавського повіту. Це мальовниче місце надзвичайно полюбив Микола Скліфосовський. Він називав його - "Відрада". Починаючи з 1871 року, він сам з родиною щоліта приїздив сюди на відпочинок.

Зазначимо, що все, що тут, у Яківцях, робив Скліфосовський, зайвий раз підтверджує, що талановита людина талановита в усьому. Він не тільки постійно розбудовував маєток у 600 десятин, саджав сади, вирощував гарні врожаї. Полтавські дядьки, з якими любив спілкуватися Скліфосовський, були частими гостями у вченого. Він їх пригощав не тільки вином, а й пивом власного виробництва. І спілкувався з ними українською мовою, котру знав із дитинства.

До речі, аби навчитися мистецтву пивоваріння, Микола Васильович спеціально їздив до Баварії. Там же й купив та встановив у Яківцях відповідне обладнання для броварні.

Не забував він і про медицину. Збудував і утримував за власні кошти лікарню, госпіталь для інвалідів війни. А ще - школу для місцевих дітей та бібліотеку.

У 1900 році Микола Скліфосовський переїжджає у зв'язку з хворобою до Полтави назавжди. У 1904 році його не стало…

Напевно, можна сказати і так – слава Богу, що він не дожив до 1917 року. Бо не бачив на власні очі, як після жовтневого перевороту до його маєтку увірвалися більшовики. Мало того, що вони розграбували тут все, що побачили. Вони витягнули дочку Миколи Васильовича Тамару з будинку на вулицю, зґвалтували її, потім зарубали лопатами та повісили на дубі вниз головою. Цієї ж "пролетарською" зброєю прямо у ліжку вбили і Софію Олександрівну...