ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ

Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

13:02 15.04


Від "Бурлаків на Волзі" до… "Бурлюків на Ворсклі"

У поета Володимира Маяковського є геніальна фраза: "Память у Бурлюка как мостовая в Полтаве – всяк свой след оставит…".

Але хто такий Бурлюк? І чому згадується саме Полтава, адже так можна було сказати у ті часи про будь-яке інше провінційне місто, яке ще не знало асфальту? Відповіді на ці питання ми й спробуємо знайти.

Насправді Бурлюків було два – старший Давид і молодший Микола. Обидва поети-футуристи, обидва товаришували з Маяковським, але найближчим другом майбутнього "поета революції" був у ті часи саме Бурлюк-старший. Він, власне, і відкрив самого Маяковського як поета.

Від козацького роду

Засновником великої родини Бурлюків вважається козак Василь Захарович Бурлюк, який після служби у війську Запорізькому наприкінці XVIII століття осів на хуторі Семиротівщина Лебединського повіту Харківської губернії (нині с.Рябушки Сумської області). Захопленням прадіда Давида Бурлюка було бджільництво, цю справу він передав і своїм синам. А головне виховував і їх у козацькому дусі – як людей вольнолюбивих, ненависників кріпацтва і патріотів рідної землі.

Семиротівщина називалася так невипадково, адже і в діда Давида Бурлюка – Федора – було… семеро дітей: три сини – Давид, Єгор, Євстратій і чотири доньки – Віра, Тетяна, Ганна та Мар’яна!

Дід Федір Васильович теж був крутого козацького норову, - згадував Давид Бурлюк. - Знав грамоту, бо батько його був козацьким писарем, тож і в селі, де я народився, нас усіх називали "писарчуками". Він був палким прихильником сільської осілості, тому страшенно сердився на старшого сина Давида – мого батька, що той… одружився на "городській". Сердився, а сам усіх своїх дітей "через університети провів". Тож у нашому роду тільки батькове покоління вже пішло регулярно вчитися у середній та вищих школах. Відірвалися від землі…

Утім сам Давид Васильович Бурлюк (1856–1915) насправді ніколи від неї не відривався, бо все життя працював агрономом, а з 1907 року і майже до самої смерті був управителем величезних маєтностей графа Мордвинова на Котелевщині, де й народилися всі молодші діти.

Мати Давида Бурлюка – Людмила Йосипівна (1861–1923) родом з Ніжина. Була маленькою, худенькою, ще замолоду, тяжко працюючи з чоловіком на землі, надірвала спину. Можливо тому й зайнялася малюванням, до якого мала хист і прищеплювала це дітям. До речі, її брат Володимир Михневич свого часу навіть навчався в Академії художеств у Санкт-Петербурзі, але змушений був покинути малювання через короткозорість. Зате став відомим в Росії фейлетоністом і навіть видавав журнал. До речі, й сам Бурлюк пізніше згадував, що, можливо, саме від дядька він успадкував "пристрасть до пера і короткозорість". Хоча у Давида це ускладнювалося тим, що сам він ще в дитинстві, граючись з братом, позбувся… ока. Утім саме це він зробив пізніше частиною власного "іміджу", а "скляне око" ймовірно навіть врятує йому життя.

А спершу було навчання у Олександрівській гімназії у Сумах, а затим – у Казанському і Одеському художньому училищах, де почав друкуватися і в пресі. Вивчав живопис у Німеччині – у Мюнхенській "Королевській Академії" та у Парижі – у школі мистецтв Кормона.

Він відкрив Маяковського

Ймовірно саме вплив західної школи сформував у Бурлюка потяг до футуризму (авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття обстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму). Повернувшись 1907 року до Росії, зійшовся з лівими художниками, серед яких пізніше опинився і Володимир Маяковський, з яким вони познайомилися у Московському училищі живопису і зодчества. Тоді ж "батько російського футуризму" видає і перші збірки – "Садок судей", "Пощёчина общественному вкусу" та інші.

До речі, саме Бурлюк і відкрив Маяковського як поета. Хоча уже перше їхнє знайомство закінчилося конфліктом, адже зіткнулися два однакові характери – самовпевнених молодих людей. Про одну з перших зустрічей Бурлюк навіть писав:

Якийсь нечесаний, немитий, з обличчям боксера здоровань переслідував мене своїми жартами "як кубіста". Дійшло до того, що я справді був готовий перейти до кулачного бою, тим паче, що тоді захоплювався атлетикою, системою Мюллера і мав деякі шанси при зустрічі з величезним хлопцем у запиленій бархатній блузі з палаючими несмішливими очима

Однак справа закінчилася примиренням і вони стали кращими друзями і соратниками. Тому саме Бурлюку Маяковський і наважився вперше прочитати свого вірша. Однак він настільки соромився, що видав його за "вірш знайомого". Та Бурлюк усе зрозумів і одразу сказав, що його "знайомий" – геніальний поет!

Ця нічна прогулянка по Страстному бульвару в Москві й визначила напрямок подальшого творчого шляху Маяковського: "Того вечора я несподівано й став поетом!" І далі писав: "Це справді мій учитель, який до того ж видавав тоді мені щодня 50 копійок, аби я міг писати не голодуючи…"

То був 1912-й, а через два роки почалася Перша світова… Мати і дружина Бурлюка переїздять до Уфи, а самого поета рятує від мобілізації згадувана уже вада – "скляне око". І невдовзі він теж опиняється поруч з дружиною і матір’ю. За два роки перебування в Уфимській губернії встиг написати близько 200 картин (!!!), майже чверть яких і досі зберігається у Башкирському художньому музеї.

Вдалині від Батьківщини

У 1918 році Бурлюк повертається до Москви, однак це ледь не закінчилося для нього трагічно: лише дивом йому вдалося уникнути загибелі під час одного з погромів анархістами. Поет знову їде до Уфи, гастролює разом із Маяковським по Уралу, Сибіру та Далекому Сходу. Звідти він і емігрував до Японії, де два роки прожив, вивчаючи культуру Сходу та займаючись живописом, написав близько 300 картин на місцеві мотиви. Грошей від їх продажу вистачило на переїзд до США.

До речі, як не дивно, саме в Нью-Йорку він примкнув до різних прорадянські налаштованих спільнот і навіть написав поему присвячену 10-й річниці Жовтневої революції. Був постійним автором газети "Русский голос", а удвох із дружиною Марією вони (частково англійською, частково російською) видавали журнал "Color and Rhyme" ("Цвет и рифма"), який через друзів розповсюджував переважно в СРСР. Тут Бурлюк публікував свої вірші, рецензії, а також власні картини та репродукції інших художників-футуристів.

Лише після смерті Сталіна Бурлюк зміг двічі побувати в СРСР – у 1956-му та 1965-му роках. Однак попри численні пропозиції, надрукувати тут бодай жодного рядка так і не вдалося.

Помер 15 січня 1967 року в місті Хемптон-Бейз (штат Нью-Йорк). Його тіло було кремоване і згідно заповіту прах розвіяно родичами над водами Атлантики з борта теплохода.

"Україна була і залишається моєю батьківщиною…"

Бурлюк завжди вважав себе українцем. І серед картин митця є чимало творів, присвячених його Батьківщині: "Святослав", "Запорожці у поході", "Козак Мамай", "Рибалки", "Тарас Шевченко". На жаль, у музеях і приватних збірках України збереглося менше 40 робіт Бурлюка (принаймні стільки вдалося зібрати 1998 року в Національному художньому музеї, де проводили його виставку). Найбільша ж збірка – у меморіальному музеї художника у Нью-Йорку, в уже згадуваному Башкирському музеї, є вони в багатьох європейських музеях, в Японії, Канаді. А про їх цінність свідчить уже хоча б той факт, що на всесвітньо відомому лондонському аукціоні Sotheby's був встановлений рекорд для українських художників: картину Бурлюка там продали за $650 000!

На жаль, Давид Бурлюк не залишив нам жодного поетичного рядка написаного українською. Хоч сам він стверджував, що перші літературні потуги робив рідною мовою, а, покинувши Батьківщину, "усе відкладав на потім":

Пишу поки що російською, але може, що й на рідну українську перейду. Україна була і залишається моєю батьківщиною. Там кістки моїх предків – вільних козаків, що рубалися на славу силі і свободі

– писав Бурлюк у своїх автобіографічних "Фрагментах зі спогадів футуриста".

Але, на щастя, 2009 року сумський поет Олександр Вертіль видав збірку перекладів віршів поета-футуриста "Світило Бурлюка зійшло…", а торік у київському видавництві "Ярославів Вал" побачила світ оригінальна поетична книга "Поети брати Бурлюки", де є і вірші українською його брата Миколи – уродженця Котельви, теж відомого поета-футуриста (всього майже 140 творів).

На жаль, доля останнього склалася трагічно. Буквально через рік після закінчення агрономічного відділення Санкт-Петербурзького університету він був мобілізований, закінчив школу прапорщиків і воював у Першу світову на Румунському фронті. Після революції служив у гетьмана Скоропадського, у військах УНР… Пізніше переховувався, аби уникнути мобілізації, як до Білої, так і до Червоної армії. А 1920 року, вочевидь вважаючи, що громадянська війна закінчилася, добровільно прийшов у військкомат, аби стати на облік як колишній офіцер. Та тут… на нього завели справу за "службу у білих та ухилення від мобілізації", а 20 грудня 1920 року стратили…

Микола Бурлюк писав:

…і не було для мене нічого кращого, як посидіти з братом за вудкою на березі тихоплинної Ворскли…

культура, мистецтво, Бурлюк

Топ-5 за тиждень :








Виділіть помилку і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про помилку.