365 днів. Наша історія. 3 грудня. День міста, котрого більше немає на карті. Як звільнили Новогеоргіївськ, а потім затопили могили його визволителів

_{Тут і далі (якщо без окремого підпису) фото svetlovodsk.com.ua. Колаж Євгена Брижа}

Коротка історія приреченого містечка

Містечко Новогеоргіївськ було відоме із XVII століття, його заснували під назвою Крилів із окремих поселень на правому березі Дніпра у 1615 році, коли ця територія належала Речі Посполитій. Постало собі містечко біля гирла річки Тясмин, яка впадала у Дніпро, часто розорювалося набігами, жило тут більше військових, аніж "гражданських". Весь час місто було порубіжним - то між Польщею і татарами, то між Польщею і Росією, то між Річчю Посполитою і Запоріжжям, кілька разів спалювалося різними військами. У тутешній тюрмі довелося сидіти Богданові Хмельницькому.

Лише коли край остаточно увійшов до складу Російської імперії, яка розширювала свої кордони і знищувала ворогів, то містечко стало нарешті розвиватися - уже під назвою Новогеоргіївськ - на честь Святого Георгія, церква якого була тут зведена військовими, кірасирським полком, нагородженим орденом Святого Георгія. На кінець 19 століття в містечку мешкали 12 тисяч жителів - як нині у невеликому райцентрі.

У першій світовій війні за фортецю Новогеоргіївська точилися серйозні бої, а по війні радянський вже населений пункт знову почав відроджуватися, пережив Голодомор і репресії, а в 1939 році увійшов до новоствореної Кіровоградської області як місто обласного підпорядкування й центр однойменного району.

За визволення міста загинули понад сім тисяч бійців

У серпні 1941 року Новогеоргіївськ знову був окупований - цього разу вже гітлерівськими військами. Чимало місцевих було розстріляно, загинули й полонені, і радянські солдати й офіцери. Під окупацією Новогеоргіївськ перебував із 7 серпня 1941 року по 3 грудня 1943 року - власне, ця дата і могла би відзначатися, як день міста.

Із 1 жовтня 1943 року частини 4 і 5 гвардійських армій 2-го Українського фронту під командуванням генерала Жадова форсували Дніпро і захопили два острови. За два дні вони повністю звільнили все місто.

Тільки 4 грудня 1943 року газета "Правда" в оперативному зведенні Радінформбюро повідомила про звільнення Новогеоргіївська від німецько-фашистських загарбників. У цьому ж номері газети був опублікований нарис військового кореспондента, письменника Бориса Польового "Новогеоргіївськ", у якому автор докладно описав бої за місто, за звільнення якого загинуло 7150 солдат і офіцерів

- пише колекціонер і краєзнавець Ігор Кисельов.

Але цього міста більше не існує на карті - воно знищене через 16 років після звільнення, затоплене водами найбільшого в Європі Кременчуцького водосховища.

Як виселяли, розбирали і затоплювали ціле місто

Мало хто знає, але ідея перекрити Дніпро в районі нинішнього Кременчука виникла ще 1936 року - це, на думку радянських інженерів, дозволило б регулювати потік води в Дніпрі, сприяти роботі ДніпроГЕСу і створити підвалини каскаду водосховищ на найбільшій українській річці.

У цілому Кременчуцький гідровузол щорічно даватиме народному господарству країни в середньому 2,1 млрд. кіловат-годин - більше, ніж виробляла вся царська Росія в 1913 році!

- писали пізніше, вже після війни, газети.

Але планам побудувати Кременчуцьку ГЕС не судилося тоді втілитися - почалася війна. Повернулися до ідеї лише 1954 року.

_{Накладення двох карт фарватеру Дніпра в районі Новогеоргієвська - Кременчука - до і після затоплення: карта 1980 року накладена на карту 1946 року. Комп'ютерна обробка О. Стана (Дніпро) і П. Назарова (Санкт-Петербург).}

Так, 25 березня 1954 року Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про початок будівництва Кременчуцького гідровузла на Дніпрі. Спорудження ГЕС і найбільшого водосховища на Дніпрі викликало потребу перенести на нові місця населені пункти району - в тому числі й Новогеоргіївськ.

4 жовтня 1959 року почали перекривати Дніпро - і паралельно відселяти міста і села, а таких були десятки.

Людям поставили умову: перед затопленням Новогеоргіївськ потрібно повністю розібрати. Так, кожен господар мав розібрати свою власну хату. Старшим допомагала спеціальна бригада, а так, жінки, чоловіки, діти розбирали голими руками власні домівки, сараї, інші будівлі

- писали Ірина Сало, Левко Стек у статті "Затоплена Україна. 25 міст і сіл під водами Дніпра - так вирішила партія" для "Історичної правди".

Власне, самих людей не питали - лише по селах і в місті ходили агітбригади, котрі розповідали про переселення. А коли воно таки почалося в 1959 році - доходило навіть до самогубств.

Молодь ставилась до цього двозначно, ми ще не були такими прив’язаними до цих місць. Але старшим покидати насиджені місця, будинки, сади - їм не вкладалося в голові, як це можна було зробити. Люди тоді морально занепали. Мама, коли ми переїхали у Світловодськ, дуже довго приживалась, для неї вода в крані не замінила колодязя на подвір’ї

- розповідав у згаданій вище статті колишній учитель із Новогеоргіївська на ім'я Дасій Іванович.

Хоч і давали квартири в новому місті Хрущов (потім воно стало називатися Кремгес, а потім - Світловодськ), хоч і давали компенсації, організовували транспорт, але люди воліли лишатися в рідних місцях до останнього.

Коли я перебралась до хати чоловіка, я викопала собі город невеликий, там я садила полуницю. От мені ще досі та полуниця сниться... Такої смачної полуниці я вже більше ніде не пробувала - згадує переселенка Любов Щукіна у цій же статті.

Останні тижні перед остаточним затопленням на численних острівцях рятували тільки худобу. А потім прийшла велика вода...

Як могили визволителів опинилися на дні рукотворного моря

Власне, зруйнувати все місто не вийшло. Якщо житлові і господарські приміщення порівняно нещодавньої забудови розбирали самі жителі (причому, часом ставалося так, що, прийшовши додому, міщани заставали на хаті напис "Розібрати до такого-то числа" - ці хронікальні кадри є на відео), то потужні історичні і культові споруди доводилося підривати. Одну із церков так і не зруйнували остаточно - і її рештки досі височіють зовсім неглибоко від поверхні водосховища і недалеко від берега.

_{Це місце називають "коровим пляжем". Буквально у десяти метрах від берега - під водою є фундамент школи м. Новогеоргіївська. Фото "Історичної правди"}

Ми розповідали про непросту долю містечка, яка часто страждало від воєн і набігів, відтак, у ньому було чимало кладовищ.

Коли місцевим повідомили про евакуацію, то дозволялося переносити прах померлих на нові місця - і ті, то назавжди залишав малу батьківщину, так і робили. Але ж чимало могил не мали постійних господарів, особливо, старих і військових поховань. Частину з них перенесли у нове місто Світловодськ, але, звісно, далеко не всі.

Кременчужанка Валентина Василівна Міняйло (Огороднікова), яка народилася в 1937 році в Новогеоргіївську в родині старообрядців, розповідала авторові, що після затоплення старого міста ще довго по водосховищу плавали труни, вимиті течією з новогеоргіївських кладовищ

- пише Ігор Кисельов у згаданій вище статті.

Звісно, що далеко не всі військові поховання вдалося перенести або навіть знайти - і сотні, а то й тисячі могил визволителів міста опинилися на дні нового рукотворного моря. Колишні жителі і нащадки мешканців Новогеоргіївська створюють у мережі цілі спільноти з фотографіями і спогадами про рідні краї, де можна прочитати ось такі жалісливі слова:

Мой двоюродный дед Глаголев Владимир Степанович был ранен при освобождении города Новогеоргиевск и умер от ран в госпитале № 5194 4 гв. армии. Похоронен в 1943 г. на городском кладбище, могила № 3 г. Новогеоргиевска. К сожалению,могила давно уже затоплена, и поклониться можно лишь кенотафу с памятником в Светлогорске... Поклон тому, - что отстояли наши деды! Очень обидно, за что они боролись и погибали - того уже нет...

- пише один користувач соцмережі ВКонтакті.

І дійсно, міста, за яке проливали кров і гинули, вже немає. Лише його частина зараз є селом Нагірним у Кіровоградській області.

_{Під хвилями цієї бухти біля села Нагірне - руїни Новогеоргіївська}

Ну й експозиція краєзнавчого музею та кілька пам'ятників у місті-нащадку Світловодськ присвячені Новогеоргіївську - містові, яке мало би сьогодні, 3 грудня, відсвяткувати день визволення...