365 днів. Наша історія. 9 грудня. Як до спорожнілої від Голодомору України завезли більше ста тисяч російських переселенців

_{Колаж Євгена Брижа}

Коротко про Голодомор у датах і цифрах

У результаті Голодомору в Україні у 1932-33 роках загинули від 3 до 4 мільйонів українців - це якщо не рахувати подальші смерті від хвороб і ненароджене населення. Для порівняння - у німецько-радянській війні 1941-45 року (тривала чотири роки) загинуло вісім мільйонів українців, у середньому по два мільйони на рік...

_{Інфографіка, поширена Інститутом національної пам'яті}

Власне, дискусії про те, чи був Голодомор штучним і чи можна його вважати геноцидом проти українців, точаться й досі, ми ж лише подамо кілька дат, назв документів і одну емігрантську мапу. Висновки можна зробити самостійно.

• 1 грудня 1932 року - заборона Раднаркому УРСР торгувати картоплею у районах, які не виконують зобов'язань.
• 3 грудня 1932 року - заборона торгівлі м'ясом і тваринами в районах, котрі не виконують плану.
• Із 6 грудня 1932 року- занесення районів, котрі не виконують плану, на "чорні дошки". Там заборонялася торгівля, припинявся підвіз товарів і села ізолювалися (!) від світу.
• 11 грудня 1932 року - шифрограма Молотова і Сталіна до керівництва УСРР з вимогою "негайно судити і дати п'ять, краще десять років тюремного ув'язнення" за невиконання хлібозаготівельних планів колгоспами та селянами.
• 15 грудня 1932 року - ЦК КП(б)У затвердив список 82 районів, куди припинялася також поставка промислових товарів.
• 16 січня 1933 року - Політбюро ЦК ВКП(б) затвердило остаточний план хлібозаготівель для України - 260 мільйонів пудів, котрий підлягав "безумовному і повному виконанню" та "за будь-яку ціну".
• 22 січня 1933 року - Директива ЦК ВКП(б) і РНК СРСР "Про запобігання масовому виїзду селян, які голодують". Документом заборонявся виїзд за межі території Радянської України та Кубані. Люди, котрі тікали від голоду, наражалися на озброєні кордони.
• 2 лютого 1933 року - доповідна записка Генріха Ягоди (фактичного керівника ОДПУ) Сталіну:

Для припинення масового виїзду з України, Північного Кавказу і Білорусі транспортними органами ДПУ [попередник КДБ] на шляхах організовані заслони. В результаті з 22 по 30 січня [за тиждень!] затримано 24961 особа з них: українців – 18379, ПКК [втікачів із Північного Кавказу] – 6225, інших районів [за логікою – з Білорусі] – 357 осіб.

Ось таким чином знелюднювалася Україна: у людей забирали зерно, припиняли підвіз товарів і забороняли торгівлю, потім ізолювали в селах, не дозволяли залишати райони лиха і методично виморювали голодом.

Крестьянство представляет основную армию национального движения, [...] без крестьянской армии не бывает и не может быть мощного национального движения. Это именно и имеют в виду, когда говорят, что национальный вопрос есть по сути дела вопрос крестьянский

- говорив Сталін у 1925 році.

І поглядів своїх дотримався.

_{Мапа головних районів голоду в СРСР. A — райони споживчої смуги, B — райони виробничої смуги. C — українська етнічна територія Малиновий Клин, C1 — українська етнічна територія Жовтий Клин.}

Як після Голодомору залюднювали Україну

Продовженням політики геноциду (будемо тут вживати цей термін попри його уявну дискусійність) була спроба залюднити території, де помирали українські селяни, переселенцями.

Люди продовжували вмирати, бо безповоротні наслідки голоду для тих, хто вижив, не могли бути подолані якимось документом. Це були просто фізіологічні процеси. І виникло питання: як отримувати від землі те, що було заплановано партією? І тоді було вирішено переселити на вимерлі території нових людей

- пише Світлана Дорош у статті "Голодомор - що було після 1933 року".

Потреба доприселення кидалася в очі. У телеграмі /Сталіну/ Яковлєв навів такий приклад: "У колгоспі ім. Сталіна Мелітопольского району у порівнянні з тим, що було раніше, залишилося не більше третини господарств, менше п’ятої частини з кіньми, на 1 господарство припадає більше 20 гектарів найродючішої землі, не рахуючи гектара саду та городу. Сюди переселилися в порядку договору з колгоспом 50 колгоспних родин з колгоспу "Красный Октябрь" Західної області, де на одне господарство припадає близько гектара посіву"

- пише в своїй роботі "Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)" історик Геннадій Єфименко.

Важливо, що Переселенський комітет при уряді СРСР був створений ще у серпні 1933 року - коли Голодомор ще був у розпалі, що доводить плановість таких заходів.

Були також обрані і території, звідки мали вести вербування /переселенців/. Це Центральна чорноземна область Російської Федерації, західна область (нині це Смоленська область і окремі райони інших сусідніх областей), Іванівська область, Горьківський край, а також Білорусь. Білорусь від Голодомору так не постраждала, як Україна. Там теж був голод, який, як і в Росії, був пов’язаний із неправильною аграрною політикою радянської влади, але Голодомору — цілеспрямованого заходу, щоб убити певну частину населення, не було. Вербування переселенців мало розпочатися одразу після створення переселенського комітету і повноважних представництв на місцях, куди мали доправляти переселенців в Україні. Це Харківська, Дніпропетровська, Одеська і Донецька області

- розповідала в інтерв'ю завідувачка науково-дослідного відділу Національного музею "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" Ніна Лапчинська.

Ви запитували, яке оперативне завдання ми дали Переселенчому комітету на 1933 рік. Ми йому в кінці серпня дали завдання переселити на Україну (в степ) 15-20 тисяч сімейств. Ми вважаємо, що за ці три місяці 1933 року, які залишились, він більше не подужає

- писав Лазар Каганович Йосипу Сталіну. 25 жовтня 1933 року стало датою появи секретної постанови Ради народних комісарів СРСР "Про переселення на Україну 21 тисячі сімей колгоспників".

Скільки, хто й куди?

Дослідники наводять конкретні розрахунки, скільки, куди й звідки мало бути переселено осіб. Ці дані стали відкритими лише в останні роки, до цього вони були засекреченими.

Із Білоруської СРСР в Одеську область мав поїхати 61 ешелон, із західних областей РРФСР в Дніпропетровську - 109 ешелонів, з Горьківської до Одеської - 35 ешелонів, з центрально-чорноземного регіону Росії в Харківську область - 80 ешелонів, з Іванівської в Донецьку - 44 ешелони.

Якщо точніше, то оці 329 ешелонів, які приїхали в Україну до кінця 1933-го року, містили в собі понад 21 тисячу сімей, тобто приблизно 117 тисяч чоловік. Плани "переселення" виконувалися і перевиконувалися.

У спецповідомленні представника ДПУ (попередника КДБ) в Центрально-Чорноземній області С. Дукельського від 31 грудня 1933 року йшлось про ударні темпи перевиконання завдань Сталіна та Кагановича: "27 грудня 1933 відправлено останній ешелон переселенців на Україну. Всього відправлено 80 ешелонів із 3488 вагонів. В ешелонах 4800 господарств [передбачалось 4500] з загальною кількістю 25 958 душ. Найближчим часом вишлемо спецзведення про хід підготовки до відправлення в кількості 3000 господарств [до 17 тисяч осіб] наступної партії переселенців…"

- цитує документ Олександр Крамар у статті "Як убивали націю".

Що отримували переселенці в Україні

На їхнє переселення було виділено 15 мільйонів 500 тисяч рублів, причому, 10 мільйонів пропонувалося віддати безповоротно, як матеріальну допомогу, а ще 5 мільйонів - зробити довгостроковим кредитом. Переселенцям, які прибували у вимерлі від голоду села на Сході та Півдні країни, надавали значні пільги.

З них знімали всі недоїмки зі сплати податків, їх звільняли від сплати сільгоспподатку на три роки (за документами - два - авт.), рік вони могли не постачати державі молоко та м'ясо, кожна родина безкоштовно отримувала будинок і садибу, ремонт яких до їх переселення мали забезпечити місцеві колгоспи. Тим, у кого не було корови, її надавали безкоштовно, а на кожні дві-три родини - давали коня. Паралельно із цим видаються документи, присвячені облаштуванню побуту переселенців - від потреби у відкритті російських груп у школах, до звезення підручників, літератури та газет російською мовою

- пише в своїй статті Олександр Крамар.

При виїзді з місця проживання вони здавали зерно своєму колгоспу, а на місці отримували таку ж кількість уже місцевого зерна. Плюс - заселялися в підготовлені місця.

Українські селяни мали вичистити хати, побілити їх, відремонтувати подвір’я (бо подвір’я померлих розбирали на дрова), прибрати трупи. Було наказано підготувати житла, реманент, щоб переселенці могли одразу взятися до роботи. Їм також надавали пільги – звільняли від сільгоспподатку, м’ясоподатку на два роки тощо

– продовжує Ніна Лапчинська.

Тому подекуди між місцевими і приїжджими виникали конфлікти, теж відображені в розсекречених документах.

Переселенців забезпечували краще, ніж місцевих - і дбали про те, щоб вони передплачували російські газети і вчилися за російськими підручниками.

Власне, 9 грудня 1933 року, 83 роки тому, і з'явився привід до написання цього матеріалу. У спецповідомленні секретно-політичного відділу ОДПУ йшлося про відправку в Україну потягів із переселенцями. Зазначено, що станом на 25 листопада було відправлено 124 потяги, 8 тисяч сімей, 40 651 особу, 5313 коней, 7416 корів, 12 833 голови дрібної худоби.

До кінця грудня перший етап переселення був завершений.

Потім були ще переселення - але вже здебільшого з інших, менш постраждалих областей України. Постанову про цей другий етап переселення прийняв ЦК ВКП(б) того ж таки 9 грудня. Заплановано переселити з Чернігівської, Київської та Вінницької областей 16 тис. сімей колгоспників до Харківської, Одеської, Донецької та Дніпропетровської областей, а також 3 тис. господарств колгоспників із ЦЧО в Харківську і 300 єврейських сімей Західної області в Дніпропетровську область

Як переселення вплинуло на етнографію Сходу й Півдня України

Переселення 1933-1934 рр. – незаперечний факт. Але здійснювалося воно не лише з РСФРР та Білоруської СРР, а й з Чернігівської, Київської та Вінницької областей України. У листопаді-грудні 1933 р. переселення відбувалося з-за меж УСРР – Горьковського краю, Західної, Центрально-Чорноземної (ЦЧО), Івановської Промислової (вживалася також назва "Іванівська") областей РСФРР та з Білоруської СРР. Всього 21 341 господарств. У січні-лютому 1934 р. відбулося переселення ще 21 127 господарств. Причому з Росії було переселено лише 3 178 господарств (з ЦЧО до Харківської області). Інші майже 18 тис. господарств – з Чернігівської, Київської та Вінницької областей УСРР

- пише у своїй роботі Геннадій Єфименко.

Більше того, існує статистика, що значна частина таких поселенців надовго в Україні не затрималася.

Абсолютна більшість переселенців Росії, ознайомившись із ситуацією на місцях переселення, і незважаючи на усі надані їм пільги, вже протягом року повернулася назад. Вони мали таку змогу, бо це було добровільне переселення. Наприклад, з Марківського району на Луганщині з переселених 401 родини назад повернулося 329. Чому поверталися? На прикладі місцевих колгоспників переселенці бачили, що на них чекає в майбутньому. Перед їхніми очима була невтішна картина: "голодні напівмертві люди, більшість колгоспників напівроздягнені і роззуті, 2/3 колгоспників харчуються послідом із різних бур’янів, качанами після кукурудзи, в кращому випадку – буряками та гарбузами" (з листа переселенця до родичів в Іванівську область). Такого майбутнього собі та своїм дітям переселенці не бажали. Пояснюючи своє небажання залишатися в Україні, група переселенців зазначала: "Думка одна – повернутись назад, тому що в Івановській області проживати вільніше, швидше можна заробити грошей"

- пише той же Геннадій Єфименко.

Тому значна частина авторитетних дослідників усе ж не вважають переселення росіян до спустошених Голодомором українських сіл значним чинником русифікації цього регіону.

Усе ж таки цифри про переселенців з Росії і Білорусі не дуже великі. Тисячі господарств у масштабі таких великих регіонів як Донбас і Слобожанщина - не надто вражаючі

- розповідав ще один історик Станіслав Кульчицький у коментарі ВВС-Україна.

Вже сама потреба такого переміщення населення демонструє жахливі наслідки Голодомору, а перелік районів допомагає уточнити географію демографічних втрат. Однак безпосереднього стосунку до асиміляції ці переселення не мають. Епіцентром русифікації були великі міста, які не постраждали від Голодомору, тоді як зазначені переселення відбувалися саме у сільські райони. Водночас є всі підстави стверджувати, що асиміляція міст дійсно була одним із побічних наслідків Голодомору: через демографічні втрати українські селяни не змогли заповнити міста України в ході викликаної індустріалізацією урбанізації, і тому велика частка нових робітників приїжджали в індустріальні центри Донбасу з поза меж УСРР. Але асиміляція аж ніяк не була наслідком нечисельного переселення 1933-1934 рр.

- писав у своїй роботі Геннадій Єфименко.

Однак - і це зафіксований факт - у переписі 1939 року етнічна мапа тодішнього Радянського Союзу дуже сильно змінилася. Українців на Сході й Півдні України стало менше, а на Кубані й Північному Кавказі, на півночі Казахстану - набагато, в рази менше, ніж було до цього.

_{Перепис населення 1926 року}

_{Перепис населення 1939 року}

Війна, повоєнна розруха, військовий комунізм, голод 1920-х років, розкуркулення, репресії, Голодомор - а по тому ще й хвилі переселень - усе це призвело до тієї етнічної ситуації в Україні, яка існує сьогодні. І одна з дат, віх цього процесу - секретне повідомлення про відправку переселенців до України 9 грудня 1933 року - стала відомою лише після розсекречення документів.