ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ

Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

22:32 05.12


365 днів. Наша історія. Як Україна втратила третій у світі ядерний арсенал під невиконані обіцянки захисту

5 грудня 1994 року підписали Будапештський меморандум, за яким Україна позбавлялася третього за розміром ядерного арсеналу світу в обмін на гарантії територіальної цілісності від Росії, США та Британії.

Фото Вікіпедії (якщо не вказано інше джерело). Колаж Євгена Брижа

Що лишилося Україні у спадок від СРСР

Після розпаду СРСР в Україні залишилася значна частина радянського ядерного щита. За підрахунками, це був третій за розмірами ядерний потенціал у світі після російського й американського.

Він налічував 220 одиниць стратегічних носіїв, зокрема 176 міжконтинентальних балістичних ракет із 1240 боєголовками і 44 важкі бомбардувальники, оснащені більш ніж тисячею ядерних крилатих ракет великої дальності, не рахуючи кількох сотень одиниць тактичної ядерної зброї

- пише Володимир Горбулін у "Дзеркалі тижня".

Найбільш потужні, твердопаливні ракети останнього (на той час) покоління СС-24 виробництва українського "Південмашу", дислокувалися у Миколаївській і Кіровоградській областях. Американці їх називали "Сатана". Одна ракета несла 10 боєголовок. Вона настільки була руйнівною, що навіть в Америці на той час не було аналогічних носіїв із такою кількістю боєзарядів і такої потужності. Рідкопаливні дислокувалися на території ракетної армії у Вінницькій та Хмельницькій областях.

Як Росія вивозила тактичну зброю з України

Перебуваючи під впливом аварії на ЧАЕС і прагнучи позаблокового статусу, чимало політиків новонародженої України сама висунула ідею без'ядерного статусу держави. По-перше, в Україні розташовувалося чимало російських ракет, націлених на Америку - Україні вони були непотрібні.

Основна ударна міць ядерного потенціалу України - 46 твердопаливних міжконтинентальних балістичних ракет SS-24 по десять боєголовок кожна - мала дальність польоту понад 10 тисяч кілометрів. Це означало, що євразійський континент не був їхньою метою. Невже ми були готові шантажувати, скажімо, Сполучені Штати - державу, яка і тоді, і нині є визначальним партнером української державності та незалежності?

- писав Володимир Горбулін у статті "Військово-ядерний тупик" у "Дзеркалі тижня".

Щодо них і турбувалася найбільше Америка, чиї делегації почали регулярно навідуватися до Києва. А Росія "під шумок" радо підключилася до пацифістської ідеї без'ядерного статусу і вивозила тактичну ядерну зброю в 1992 році. Ця історія і досі покрита темрявою.

Тактичну ядерну зброю вивезли з України дуже швидко. Хто віддав наказ і які були угоди з Москвою, досі не може розповісти ніхто. Думаю, що тут мала місце російська спецоперація. Стратегічна ракетно-ядерна зброя була нам непотрібна. Із неї, націленої на США, ми не мали жодної користі. Це був тільки сильний подразник для американців

- писав дипломат Володимир Василенко, тодішній представник України при ЄС та НАТО.

А лідер Народного Руху України В'ячеслав Чорновіл в інтерв'ю американській газеті "Вашингтон Пост" у 1991 році прямо заявляв, що радянські військовослужбовці почали виконувати наказ із Москви про вивезення з України ядерної зброї.

Так було задарма втрачено тактичну ядерну зброю.

Як Захід тиснув на Україну, щоб та позбулася ракет

Щойно незалежність була проголошена - на Україну почався тиск від західних держав про те, що вона має позбутися ядерної зброї. По-перше, вони прагнули прибрати сильного завдяки цьому озброєнню супротивника в Європі, по-друге, побоювались розповсюдження ядерної зброї з охопленої кризою і тотальною корупцією країни.

Ще у 1990 році державний секретар США Джеймс Бейкер серед основних критеріїв, якими керуватимуться США разом з усім західним світом при визнанні нових незалежних держав, назвав "неволодіння ядерною зброєю"

- згадує Володимир Василенко.

Проблема ядерного роззброєння безпосередньо пов'язувалася з темою державної незалежності нашої країни... Питання фактично стояло так: або відмова від ядерної зброї й визнання України повноправним членом світового співтовариства, або збереження атомного арсеналу й імовірність міжнародної ізоляції

- це слова екс-глави МЗС Анатолія Зленка.

Вихід з пускової шахти МБР РТ-23УТТХ, Музей ракетних військ стратегічного призначення, смт Побузьке

До чого призводить конфлікт на ґрунті ядерної зброї - показує приклад Північної Кореї, яка опинилася в ізоляції, або Іраку, на який було здійснено військовий напад.

Ядерна зброя не була потрібна й самій Україні

Був ще один момент в оцьому стрімкому прагненні "без'ядерності". Самій Україні, в якій не було замкненого "ядерного" циклу, було важко обслуговувати весь свій арсенал.

"Ключі" від запуску ракет все одно були в Москві, отже, самостійно скористатися ракетами ми не могли, та й обслуговування ракетно-ядерного парку - вельми дорога справа, яка нам не по кишені

- виправдовувався пізніше тодішній президент України Леонід Кравчук.

Ядерні заряди проектували, виготовляли та обслуговували підприємства, розташовані в Росії - державі, яка вимагала передачі їй цих зарядів. Самі ядерні заряди мають обмежений час для використання і після закінчення гарантійних термінів зберігання мають бути ретельно обстежені, після чого ухвалюється рішення або про продовження їхнього ресурсу (із заміною частини електронних компонентів), або про регенерацію їхньої ядерної "начинки". При цьому закінчення гарантійних термінів для деяких боєголовок розпочалося вже 1993 року, а окремі боєголовки навіть почали "дихати" - у них критично підвищилася температура

- веде далі Володимир Горбулін у згаданій праці.

Плюс - парадоксально, але факт - наявність ядерної зброї намертво прив'язувала Україну до Росії.

Успадковуючи ядерну зброю і залишаючись ядерною державою, Україна була б намертво прив’язана до військово-промислового комплексу СРСР, бо ядерна зброя розроблялась і створювалась за її межами. Центри її контролю, обслуговування та застосування також були поза межами України. Якби Україна залишила собі цю зброю, вона, як і раніше, була б частиною цього комплексу, що означало б і політичну, і економічну, і мілітарну прив’язку до Росії

- вважає дипломат Володимир Василенко.

Обговорення ціни ядерного роззброєння

Отже, все сприяло тому, що Україна позбудеться свого ядерного озброєння - питання стояло лише в ціні. І спершу вона видавалася доволі значною.

Ядерний комплекс "Піонер" із твердопаливною двоступеневою балістичною ракетою середньої дальності у Музеї ВПС України, місто Вінниця

По-перше, Україна за те, що поступово позбувалася своїх ракет, отримувала фінансовий зиск.

За високозбагачений уран в ядерних боєзарядах ми одержали від РФ 100 тонн низькозбагаченого урану, які забезпечили безперебійну роботу наших АЕС в умовах тяжкої економічної кризи в Україні... Та й США на розкомплектацію наших міжконтинентальних ракет, у яких закінчувалися гарантійні терміни, а також на демонтаж їхніх шахтних пускових установок і 840 будинків для офіцерів-ракетників дали 350 млн доларів включно зі своїми товарними поставками

- пише видання "Львівська пошта" у статті "Як позбулися ядерного "щита".

По-друге, в ті часи посилився тиск Росії на Україну, насамперед у територіальних питаннях. Зокрема, це показали події в Криму в 1992 році, коли той спробував відділитися, прийнявши акт про суверенітет, проблема розподілу Чорноморського флоту у 1992-94 роках, коли ледь не дійшло до збройного конфлікту, та нормативні акти, які раз-по-раз демонстративно приймала Росія щодо статусу міста Севастополь.

Гарантії недоторканності українських кордонів насправді були вкрай потрібні тодішньому українському керівництву.

Але виявилося потім, що ми ледь не задарма попрощалися з коштовним ядерним матеріалом та озброєннями. Є й підрахунки.

Коли наприкінці 1992 року я прийшов до Кравчука і сказав: "Леоніде Макаровичу, тільки най-найобережніші оцінки того, що ми віддаємо Росії, показують, що ми повинні вимагати від неї мінімум 10 млрд. доларів", – він відповів: "Ти що – здурів? Хто ж нам заплатить такі гроші?! Звідки у тебе всі оці цифри? Це більше, ніж наш бюджет!". Він більше довіряв дезінформації, якою його накачували СБУ та українські "фахівці-професіонали", які користувалися даними російських спецслужб. І ця довіра збереглася в нього аж до останньої вивезеної боєголовки

- пише Юрій Костенко, тодішній міністр охорони довкілля і ядерного роззброєння.

Як Україна позбувалася ядерного потенціалу

Про таємниче "роззброєння" 1992 року ми вже писали, а пізніше прийшла черга й інших видів ядерної зброї. Наприклад, 5 січня 1994 року президент України підписав розпорядження "Про реалізацію Україною положень Договору між США і СРСР про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності" (цей договір був укладений між двома тодішніми наддержавами ще 1987 року). Згідно з ним, ліквідації підпадають ракети радіусом ураження більше, ніж 500 км, бомбардувальники, засоби морського базування.

Старт міжконтинентальної балістичної ракети Р-36М "Дніпро", ракета повністю спроектована і вироблялася на території України

Ще раніше, у листопаді 1993 року Верховна Рада ратифікувала радянсько-американський договір про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (СНО-1) і Лісабонський протокол до нього, котрий оновив цю угоду - приєднавшись таким чином до обмежень у кількості і розмірах боєголовок, а також заявивши про намір приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

Ось цей останній названий документ - його скорочено іменують ДНЯЗ - і є основним у світі, котрий регламентує поводження з ядерною зброєю. Його підписали вже близько двох сотень країн - і на початку 90-х того ж чекали від України.

Договір про нерозповсюдження ядерної зброї

Згідно з положеннями Договору про нерозповсюдження ядерної зброї ядерними вважаються держави, котрі виготовили й підірвали ядерну зброю чи інший ядерний вибуховий пристрій до 1 січня 1967 року. Такими є Китай, Російська Федерація (як правонаступник СРСР), Франція, Велика Британія та Сполучені Штати Америки. Відтак усі інші держави є неядерними. Основний зміст Договору спирається на три "стовпи": нерозповсюдження, мирне використання ядерної енергії та роззброєння.

Ось до цього договору і мала приєднатися Україна. Виконання його умов мали контролювати інспектори МАГАТЕ, яким Україна добровільно доповідала про наявність, експлуатацію або зберігання ядерних матеріалів. Якщо процедура дотримується - кількість перевірок скорочується, якщо ні - могло статися те, шо сталося з Іраком.

Уже в січні 1994 році була зроблена тристороння заява президентів України, Росії і США, в якій містилася така ідея: щойно Україна приєднується до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і позбувається свого арсеналу, то США і Росія гарантують Україні незмінність кордонів, незастосування зброї та збереження територіальної цілісності, що було тоді актуальним для держави.

Білл Клінтон, Борис Єльцин та Леонід Кравчук на тристоронній зустрічі

16 листопада 1994 року Верховна Рада ухвалила Закон про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.

А 5 грудня 1994 року - з чого ми й почали нашу оповідь - між Леонідом Кучмою (президентом України), Борисом Єльциним (президентом Росії), Джоном Мейджором (прем'єром Великобританії) і Біллом Клінтоном (президентом США) був підписаний Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до ДНЯЗ.

Будапештський меморандум та його підводні камені

У тексті цього документа США, Великобританія і Росія привітали приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і відмову від третього в світі ядерного потенціалу в обмін на наступні пункти: поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від загрози застосування сили, утримуватися від економічного тиску, негайні дії від Радбезу ООН при агресії проти України, не застосовувати ядерну зброю проти України і проводити негайні консультації у випадку порушення зобов'язання.

Борис Єльцин, Білл Клінтон, Леонід Кучма та Джон Мейджор підписують Будапештський меморандум

Тоді появу такого документа вважали перемогою української дипломатії.

У 1994, коли я підписав Будапештську угоду, нам гарантували безпеку США, Великобританія, а потім ще й Китай. Мені здавалося, що ми вже будемо жити як у Бога за пазухою. Нам і армія не треба

- цитує "Дзеркало тижня" тодішнього Президента України Леоніда Кучму.

Але ще в момент підписання Будапештського меморандуму деякі експерти та й дипломати казали: він не зможе гарантувати безпеку держави.

У пункті 6 цього документа передбачалися консультації Києва з країнами-гарантами у випадку загрози безпеці нашої країни. Обіцянки не застосовувати силу проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України й утримуватися від економічного тиску важливі для суверенітету української держави. Та які ж це гарантії, якщо у випадку загрози національній безпеці України в Києва буде можливість провести консультації з того чи іншого приводу! Не більше. Ну не може бути гарантією безпеки зобов’язання сторін лише сісти за стіл переговорів!

- пише Володимир Кравченко у статті "Будапештська броня".

За словами одного з американських учасників переговорного процесу з підготовки меморандуму, колишнього Посла США в Україні С.Пфайфера, під час переговорів великим питанням було, який термін вжити "guarantees" (гарантії) чи "assurances" (запевнення), оскільки перший використовувався для надання гарантій членам НАТО, що передбачає військові зобов'язання. Однак американська адміністрація не була готова надавати Україні військові гарантії, тим більше, було зрозуміло, що Сенат не забезпечить можливість ратифікації договору з такими зобов'язаннями. За твердженням С.Пфайфера, меморандум планувався, як політична угода і передбачав "конкретно не визначені запевнення, але не військові гарантії

- коментував дипломат Ігор Лоссовський.

А от думка безпосереднього учасника підписання цієї угоди.

Я пам’ятаю, як я поїхав до президента Франції Франсуа Мітерана в лікарню, бо він тоді захворів. Я поїхав до нього підписати додатковий протокол в лікарню. Мітеран тоді сказав: "Не вірте їм. Вони вас обмануть". І нас дійсно обманули

- згадує Леонід Кучма в статті "Дзеркала тижня".

Керівництво держави не спромоглося визнати або визнати і заявити, що у військово-політичних питаннях потенціали сторін важать значно більше, ніж наміри і запевнення. При цьому свою роль вочевидь зіграли й стереотипи холодної війни та неспроможність уявити Росію в ролі дестабілізуючого чинника в регіоні

- підсумував Олег Бєлоколос у статті в "Дзеркалі тижня".

Як НЕ діяв Будапештський меморандум

Неефективність цього документу можна було побачити задовго до анексії Криму та початку російсько-української війни. Досить згадати торгівельні війни між Україною та Росією, газовий конфлікт - і щодо транзиту, і щодо ціни, конфлікт навколо острова Тузла, який росіяни намагалися зробити своїм... У жодному з цих випадків "гаранти" Будапештського меморандуму не втрутилися - бо не були до того зобов'язані.

А коли почалася війна, то представники країн-гарантів (окрім, звісно, Росії), відхрестилися від військової допомоги України під різними приводами, зазначеними в Меморандумі.

Посол США в Україні Джеффрі Пайєт також відхрестився від порушення Штатами меморандуму, пославшись на те, що Будапештський меморандум - не договір про гарантії безпеки. Таким чином, він звернув увагу на той факт, що в договорі дійсно ніде не прописано, що в разі порушення цього меморандуму однією державою решта застосують військову силу з метою його захисту...

Чим замінити недіючу угоду і чи можливо відновити ядерний потенціал України

Тактичну ядерну зброю було виведено з України в 1992 році за досі доволі таємничих обставин, а весь процес ядерного роззброєння завершився в 1996 році. У 1999 році вісім літаків "Ту-160" та три літаки "Ту-95МС" Україна обміняла за борг Росії за газ. Потім було знищено ще дев'ять літаків "Ту-160" та 21 літак "Ту-95МС", ще по одному зразку літаків зазначеного типу залишилось у музеї дальньої авіації у нас, у Полтаві. Останню шахтну пускову установку міжконтинентальних ракет РС-22 (SS-24) було знищено у 2001 році.

Ту-95 у музеї в Полтаві

Колишній генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон назвав відмову України від ядерної зброї помилкою, підкресливши, що країни-підписанти Будапештського меморандуму не виконують його умови.

Ці країни (США, Великобританія і Росія - ред.) разом з Францією і Китаєм, пообіцяли: a) поважати українську незалежність і суверенітет в існуючих кордонах, b) утримуватися від загрози або застосування сили проти України і c) утримуватись від економічного тиску на Україну з метою вплинути на її політику. Добре виглядають ці обіцянки в світлі кривавої бійні, яку ми бачимо на екранах наших телевізорів кожен вечір?

- пише Робертсон у статті в газеті "Herald Scotland".

Він зазначає, що в обмін на відмову від ядерної зброї, Україна отримала дуже мало.

Логічно запитати: був би Крим захоплений і окупували б схід України, якби українці зберегли частину свого ядерного потенціалу?

- цікавиться екс-генсек.

Але це його приватна думка, обставини ж в Україні на початку 90-х були такими, що ядерна зброя, радше, заважала, аніж сприяла. Просто держава була надто молодою і її керівництво виявилося доволі наївним - що і призвело до підписання недіючого "папірця" і розставання зі зброєю задешево. Нині документу шукають альтернативу - але поки безрезультатно, та й тієї зброї, що опинилася в Росії, вже не повернеш. Були й думки, що ядерний потенціал потрібно було зберегти.

Україна була ядерною державою з 1960 року і виробляла ракетно-космічну техніку. У нас був третій ядерний потенціал у світі. У 1990 році ми закінчили переозброєння ракети SS-24 ("Скальпель"), яка мала гарантію 25 років і ще продовження на 25 років – тобто загалом до 2040 року. Кожна ракета несла по 10 боєголовок, а кожна боєголовка була як 25 Хіросім і Нагасак. Ядерна зброя всіма країнами світу розглядається як гарантія того, що ніхто не посміє погрожувати цій державі. У світі поважають сильних і багатих

– зазначав генерал-полковник Володимир Толубко, прихильник збереження ядерного потенціалу України, автор проекту Воєнної доктрини, яка передбачала створення українського "Щита ядерної оборони", народний депутат України у 1990-94.

А тим часом за результатами опитування, проведеного Центром Разумкова, оприлюдненими в жовтні 2014 року, 49,3 відсотка громадян вважають, що наша країна повинна відновити статус ядерної держави, проти цього виступають 27,7 відсотка опитаних.

Експерти ж зазначають, що ідея створити заново ядерний цикл потребуватиме колосальних капіталовкладень, її реалізація займе мінімум 10-15 років, потребуватиме створення фактично з нуля всієї інфраструктури, плюс - місця для випробувань зброї, захоронення відходів, а ще - може знов призвести до міжнародної ізоляції, котра в цьому тепер уже нетривкому і непевному світі може бути фатальною.

Та, як би не сталося в майбутньому, 5 грудня 1994 року, яке тоді вважалося перемогою української дипломатії, назавжди увійде в історію України як дата, коли нас, на погляд автора, користуючись недалекоглядністю щодо Росії і недосвідченістю в переговорах із сильними країнами, банально обманули.

календар, історія, Кучма, Будапештський меморандум, ядерна зброя

За темою:

  • У Полтаві презентували календар "Лють"
  • Топ-5 за тиждень :








    Виділіть помилку і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про помилку.