“Ніч 16 січня” у Полтаві: за лаштунками прем'єри

Виставу "Ніч 16 січня" у Полтаві презентував незалежний "ЧЕсний театр" разом із Києво-Могилянським театральним центром "Пасіка" та за підтримки театру "Гайдамаки ХХІ ст.". Організатор полтавських гастролей театру, журналіст Станіслав Майзус уперше побачив цю виставу у Києві, та загорівся ідеєю привезти її до нашого глядача . Від задуманого до реалізації пройшло сім місяців.

Андрій Клименков минулоріч запросив мене до столиці на всеукраїнську прем’єру. Я приїхав, і того ж дня, до речі, спеціально, щоб подивитися постановку, з Нью-Йорку прилетів директор американського Інституту Айн Ренд. Він сказав: "Я українську не розумію, але мені подобаєтсья як ви граєте"

– згадав Станіслав Майзус, редактор сайту «Полтава 365».

На жаль, полтавський театр імені Гоголя з незрозумілих причин не забезпечив виставу сценічними мікрофонами, тому не всім глядачам було комфортно.

Андрій Клименков – відомий актор театру і кіно, музикант, ді-джей. Його основне місце роботи – театр "Гайдамаки ХХІ ст.". Минулого року полтавські глядачі мали змогу побачити Андрія у "Ревізорі" від його рідного театру. А у виставі "Ніч 16 січня" він грає містера Вітфілда – заможного тестя загиблого Бйорна Фолкнера.

Директор Інституту Айн Ренд відзначив, що наша Карен Андре точно потрапляє в типаж. Взагалі тут вся робота побудована на типажах. Якщо актор не любить свого персонажа, він просто не зіграє роль. Мій персонаж - мільйонер. Мені потрібно було зробити його справді стрижневим. У нього не може бути різких, зайвих рухів. Багатії достатньо спокійно до всього ставляться. Ведуть себе дуже пристойно за будь-яких обставин

– розповів Андрій Клименков.

Рік тому режисерка "ЧЕсного театру" Катерина Чепура запропонувала йому цю роль. Приблизно через місяць трупа зібралася і почала працювати. А у жовтні 2016 року в Києві презентували прем’єру. Клименков ділиться секретами акторської підготовки.

Намагаюсь працювати, відштовхуючись від себе. Спостерігаю звички, вчинки, поведінку і намагаюся це відтворити в собі. Є документальні фільми про американські суди 1930-х років. Потрібно потрапити в той час. Мільйонери тих років суттєво відрізняються від мільйонерів 1950-х років, від наших сучасних мільйонерів. Вони різні, але всі є міцними людьми, бо йдуть "по трупах"

- каже Андрій Клименков.

Під час бесіди він показує журналістам, чим саме відрізняється награна манера сценічної поведінки від справжньої, яку використовують в антрепризному театрі.

Режисерка Катерини Чепура зізнається: якби була присяжною – пощадила би головну героїню п’єси.

Проголосувала би, щоб визнати Карен Андре невинною. Тому що я підтримую філософію Айн Ренд. Попри моральні якості головної героїні вона його не вбивала, а отже є невинною. А те, наскільки моральною є людина, це уже історія не цього суду

– розмірковує Катерина Чепура.

"ЧЕсний театр" з’явився більше трьох років тому, коли в театральному центрі "Пасіка" вона, як молодий режисер, поставила свою першу виставу. А 15 червня трупа презентуватиме в Києві четверту за ліком виставу, у жовтні – п’яту. В "ЧЕсному театрі" немає сталої кількості акторів, які постійно грають у всіх виставах. Актори підбираються під конкретний проект. Тож режисерка називає своє дітище "деякою мірою антрепризним театром".

Катерина Чепура у Полтаві

Варто зазначити, що ідею поставити "Ніч 16 січня" підказав режисеру її чоловік, який і переклав Айн Ренд українською. Катерина Чепура відзначила, що полтавський глядач активніше на все реагуює, ніж столичний.

Артур Переверзєв перекладав "Атлант розправив плечі" Айн Ренд і сказав мені, що у неї є три п’єси і вони всі класні. Я їх прочитала, а "Ніч 16 січня" мені сподобалась найбільше. У Полтаві це наша ювілейна, десята вистава, і перша - поза межами Києва. Люди реагують на неї по-різному. Насправді у нас в Києві не було такого активного глядача, як в Полтаві. В Києві ніколи після вироку не аплодують. Але буває так, шо потім у соцмережах пишуть щось на кшталт: "О, визнали невинною, а я вважаю, що вона винна. Шкода, що мене не було в присяжних". Колись у нас був присяжний, який все записував, потім викладав аргументи. Довелося його підгоняти, бо вже треба було вирок оголошувати, а він все ще вів дискусію

– з посмішкою пригадує Катерина Чепура.

Однією з родзинок її постановок є інтерактивна гра з глядачем. У Полтаві обійшлося без злої білетерші та задиристого гопника. Замість цього на сцені були глядачі-присяжні, а у фойє – місце вбивства. Cвій антракт деякі персонажі проводили разом із глядачами в кулуарах.

У театрі є таке розуміння, ніби глядач - це "четверта стіна". Ми собі живемо на сцені, а є глядач, який на нас дивиться. Ця ж вистава працює за принципом відсутності "четвертої стіни". Ми всіх бачимо і реагуємо на поведінку. Актори таке зазвичай не люблять. Але це дуже цікаво. У нас є інші вистави, де також використовується інтерактив. Я люблю такі речі, які провокують глядача. Наприклад, у "Боярині" Лесі України у нас є гопник. Він спілкується з присутніми, а потім виходить на сцену. В іншій виставі є білетерша – така хамовита дівчина, навмисно посаджена мною, щоб показати контраст. До мене люди підходять і кажуть: "У вас "на квитках" сидить така дівчина – просто жахіття". Потім, коли починається вистава, ця білетерша входить в роль, і всі усвідомлюють, що це персонаж

– пояснює суть інтерактивних прийомів Катерина Чепура.

Вона вірить у комерційні перспективи незалежних українських театрів та з оптимізмом дивиться у майбутнє.

Я обрала шлях антрепризного театру. Так у мене склалось життя. Працювала в державному театрі, тож є з чим порівнювати. А тут я беру яких хочу акторів, роблю які хочу костюми, декорації. Не знаю, де це можливо в державних театрах. Театр, який живе на дотації, в принципі ніколи не буде прагнути бути рентабельним. Він завжди знатиме, що йому дають кошти на постановки. Якщо говорити про незалежний театр, тут існує інша проблема. Вони дуже сильно йдуть на поводу у публіки і показують те, що подобається людям. Тут треба шукати золоту середину. Але якщо прослідкувати тенденцію останніх років, то вона позитивна. У нас з’явились рентабельні вистави, які їздять по країні та збирають зали. Мало, поки що скромно, але вони вже є

– каже Катерина Чепура.

За її спостереженнями театр краще сприймають на сході Україні. Режисер вважає, що це тому, що її вистави є незвичними для тамошнього глядача. Цікаво, шо для бійців та ветеранів АТО в Києві "ЧЕсний театр" взагалі зробив безкоштовний вхід. Більше того, навіть грав виставу спеціально для них. А зараз ведуться перемовини з Міністерством культури, щоб повезти "Бояриню" на схід.   

Полтавський глядач мені дуже сподобався. Завжди відчувається віддача від публіки. Були вистави, коли є інтерактив або гарні жарти, а глядач дивиться і мовчить. Акторам це важко сприймати. Але у вашому місті все було інакше

– із задоволенням резюмує Катерина Чепура.