Що з Радою не роби, а вона вперто до «кладовища» лізе

У групи журналістів, які представляють регіональні видання, завдяки програмі USAID  «Рада» трапилася можливість протягом двох днів на власні очі спостерігати за роботою українських парламентарів безпосередньо під куполом  Верховної Ради. Згодом, ділячись враженнями від побаченого, молодша колега з долею гіркоти скаже: «Так це ж хаос!».

***

…Ми дивилися на  роботу  народних депутатів 22 і 23 грудня. Це дні, коли парламент мав в першу чергу ухвалити непросте рішення щодо виборів у Кривому Розі та розпочати штурмувати бюджетну «вершину». 

Ми у ложі преси. Я нарахував більше 20 телекамер, які фактично постійно спостерігають за діями нардепів. Останні вже звикли і практично не зважають на «відео-око», демонструючи, наприклад,  абсолютну неповагу до дисципліни. У сесійній залі відбувається щось на зразок броунівського руху депутатів. Вони слабко або ж зовсім не реагують на постійній заклики Володимира Гройсмана зайняти свої робочі місця, бо зараз буде голосування. Багато хто розмовляє по телефону, чи один із одним. Хтось постійно запізнюється, інші й зовсім не приходять на роботу. Здається, для багатьох  уже стало нормою поведінки  – повернутися спиною до президії чи до виступаючого з трибуни. Загалом іноді складається враження, що в сесійній залі мало хто кого слухає.

Майже постійними є елементи шоу. Депутат Оксана Корчинська (Радикальна партія) завітала із зашморгом на шиї – ілюстрація того, мовляв, що з таким зашморгом завдяки діяльності нинішнього уряду перебуває вся медицина. Депутат Лозовий, теж радикал,  цього дня прийшов у сесійну залу  з поминальними свічками. Добре, що не здогадалися занести мертву свиню чи голову вбитого бика. Це можна було спостерігати на площі біля ВР, де протестували аграрії.

…Хвилин 10 спостерігаю за поведінкою Володимира Парасюка. Молодий нардеп  не проявляє ніякого інтересу до того, що по суті відбувається в сесійній залі, до порядку денного. Він жваво щось обговорює із сусідом Ігорем Луценком, потім підбігає до місця розташування «Самопомочі», там перекидається кількома словами з Єгором Соболєвим.

Журналісти, телеоператори несподівано заворушилися. Вони щось відчули – буде, мовляв, пожвавлення. Або допомагає досвід парламентської роботи, або ж їм вже повідомили. Так і є. Володимир Парасюк – а як же без нього, різко прямує до трибуни. Разом із Єгором Соболєвим, Ігорем Луценко, Олегом Березюком та іншими депутатами вони блокують трибуну, вимагаючи розгляду  питання щодо виборів у Кривому Розі. Було би дуже дивним, аби сюди не підбіг Олег Ляшко. Він тут як тут! Всі ж телекамери націлені сюди.

У цей час із ложі гостей скандують: «Кривий Ріг, Кривий Ріг», розтягують банери, розправляють прапори. Це ми тільки потім дізнаємося, що Єгор Соболєв і ненормативну лексику застосовував, і необачно кинув  фразу про гранату на адресу Управління охорони, аби домогтися присутності представників криворізької громади під «куполом». Вже після позитивного голосування наступного дня Єгору довелося вибачатися за свій вчинок.

Спікер парламенту  у  хвилини блокади трибуни зберігає спокій. Здається, його вже мало чим, особливо після прийому «а-ля  Барна», можна здивувати в сесійній залі. Він скликає на нараду лідерів фракцій. Згодом трибуну розблоковують – досягнуто угоду розглянути «Кривий Ріг» вже наступного дня.

Не навчив батько, не навчить і дядько?

Справді, рішення призначити перевибори міського голови у Кривому Розі депутати проголосують 23 грудня. До речі, це унікальний крок українського парламенту, який заслуговує на окрему розмову, адже має всеукраїнське значення.

Примітно, що відбулося у сесійній залі буквально перед голосуванням за перевибори. Несподівано з дверей, які знаходяться за президією, з’явилася фігура Арсенія Петровича. Ну нічого дивного в цьому не було б, адже очікувався розгляд  бюджетних законів, і урядова ложа вже була майже заповнена. Аби не дивна поведінка прем’єра. Спочатку він підійшов до спікера. Тут і далі  застосовував прийом «із вуст у вухо». Тобто, Яценюк пошептав у спікерське вухо, потім спустився до сесійної зали  і такий же сеанс, тільки довготриваліший,  провів із вухом  лідера фракції БПП «Солідарність» Юрія Луценка. Ну а вже зі своєю фракцією «Народний фронт» глава уряду говорив не пошепки – потреби напевно такої не було.

Зважимо, коли Арсеній Петрович  бігав по сесійній залі та на очах у інших парламентарів, телекамер шептався з «обраними», пленарне засідання йшло. Не витримав навіть Володимир Гройсман, зробивши зауваження: «Ну, Арсеній Петрович…». Але зробив він це, ніби вибачаючись.

Глава уряду якось і не зважив, бачите, що просто заважав роботі парламенту, що фактично порушив етичні норми. Будь-кого ще з дитинства вчать – там, де троє, говорять лише вголос. Арсенія Петровича не вчили? Чи діє вже інший принцип – що не дозволено простій людині, гарно вихованій, то дозволено царю?

Шуфрич - Капліну: «Нє, ну ти красавчик!» 

Кулуари Верховної Ради – дуже важливе місце для депутатів. Як кажуть журналісти, помічники, прес-секретарі нардепів, це майданчик піару і популізму. Як і в сесійній залі, так і поза її межами найактивніший тут Олег Ляшко. Якщо десь у коридорі ви побачити  найбільшу кількість телекамер – можете з ким завгодно битися об заклад: оточений журналістами - Ляшко. Як завжди, «чеше правду-матку». То вже інше питання – чи справді правду, але чеше будь здоров...

...Вчасно підійшов до місця проведення брифінгів. Тут вони у перервах постійно, нон-стоп.  До мікрофону направився  Сергій Каплін. Говорив про страшні проблеми медичної галузі. Починав спокійно, та вже з кожним словом емоції наростали. Під кінець промови нардеп нарешті став схожим сам на себе – дуже емоційно, і досить голосно. Бо така ж і проблема – педикульоз! Сергій Каплін майже перейшов на крик: «Ви (уряду – авт.) заганяєте в гроб пенсіонерів своєю бездіяльністю!.. Це наше останнє попередження – від Партії простих людей, громадських організацій!.. Ви маєте взятись за голову і розпочати боротьбу з корупцією!..»

Закінчив, витер піт з чола, а назустріч йому - бадьорий Нестор Шуфрич. Полум’яну промову Капліна він не чув, хіба що останню, найемоційнішу і найголоснішу фазу. Шуфрич протягнув руку для вітання з колегою: «Нє, ну ти красавчик!».

Таких «красавчиків» багато.  Промовців зовсім не бентежить, що на цьому майданчику практично ніхто не слухає. Вони говорять на камери. Принаймні на одну точно – парламентську, «Раду».

Не сіє парламент ні добро, ні справедливість

Один із депутатів поділився: на його переконання, народні обранці перших скликань  у незалежній Україні були відчутно професійнішими і набагато менше популістичними. Пояснюється все це просто - тоді таку роль не грали гроші, тоді ще не сформувалися олігархічні клани. Тоді до парламенту потрапляли у переважній більшості ті, хто був готовий до багато в чому рутинної парламентської роботи. Парадокс нинішнього парламенту в тому, що поряд зі справді новими, молодими постатями народними депутатами стали і ті, хто там явно засидівся, аби не може бути ним апріорі.

- Мене  взагалі дивує, - додав нардеп, - як нам вдається в такому хаосі ухвалювати часом нормальні і досить прогресивні рішення.

Тим не менше, навіть двох днів перебування  у стінах парламенту достатньо для відчуття:  Верховна Рада, як би вона того не хотіла, уперто повзе до кладовища, до своєї політичної смерті. Безперечно, вона відчутно краща, аніж попереднє скликання.  Але бал тут, схоже, продовжують правити старі, замусолені принципи – політичні договорняки, високого рівня популізм, шантаж, безпринципність. Останній прозорий натяк, що все це існує, - ухвалення головного документа країни, себто бюджета. Якось несподівано змінив свою точку зору радикал Ляшко, вирішивши все ж голосувати за «ваш ганебний бюджет», а у ЗМІ та в соціальних мережах широко гуляють кадри активного кнопкодавства. Коли народні депутати - і за себе, і за того хлопця. Причому, не за одного. І якось не хочеться навіть чути про чистоту і справедливість ухвалення державного кошториса.

Тому й виникають періодично так звані «нештатні» ситуації  - кулаки й ноги у якості депутатського аргумента від Парасюка, спроба застосувати борцівський прийом проти голови уряду від Барни, пуляння склянкою з водою від Авакова, і таке  інше.

Влада, а насамперед це стосується парламенту, ще може уникнути сценарію переобрання. Для цього потрібна жертва. Чимало політологів схиляються до того,  що  цією жертвою стане саме уряд, увесь чи його частина. І відбудеться це не далі, аніж весною наступного року.

Анатолій ГАРКУША, Київ 

Фото автора