Сковорода: "Музика промовляє до душі нашої"

Найкраще це висловив сам Григорій Савич: "Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця". Адже музика, поезія становили нерозривну єдність і гармонію життя й філософії Сковороди. Філософія для нього була, за його ж висловом, "найдосконалішою музикою", музичне спрямування літературних творів відчутне навіть у назвах (книга "Симфонія, нареченная Асхань…"), у визначеності самих жанрів опусів: пісня, кант, духовний концерт, канон…

Виняткові музичні здібності – досконалий слух, чудовий голос, володіння багатьма інструментами, талант композитора і педагога – були засобом передавати філософію буття й світобачення, сутність якого називаємо нині національною бароковою традицією, що, власне, визначає засади українського музичного бароко. Вона виявляється насамперед в образній сфері, спрямованій на внутрішній світ людини та сприйняття навколишнього світу крізь дуалізм самого буття з його протиставленням добра і зла, духовного і тілесного, земного і горішнього, життя і смерті. Ця сутність бринить в особливій музичній мові – проникливій, сердечній, зрозумілій усім.

Свою філософію Григорій Савич транслював у слові й музиці, а постійною супутницею його мандрів була флейта… В одному з творів Сковорода немовби зафільмував себе через споглядання архангелів Божих, які начебто спостерігають за ним із неба: "Дивлячись униз, бачать вони там, праворуч від усякого метушливого люду, самотнього мандрівника Сковороду. Бадьорим кроком він іде собі з жезлом і тихо наспівує… Співаючи, кидає погляд то праворуч, то ліворуч… Відпочиває біля струмка або на зеленій галявині… Цей мандрівник ходить ногами по землі, а серце його перебуває на небесах і втішається…"

Про що ж співав цей філософ-мандрівник і які мелодії виводила його вірна супутниця флейта? Адже філософію він сприймав як "найдосконалішу музику", власні поезії називав піснями, симфоніями, сонатами, а слово звучало для нього як мелодія. Його вважали праведником, котрий зцілює піснями і чарівною грою душевні рани одиноких, убогих і знедолених. Бо, за його розумінням, "музика промовляє до душі нашої", він бачив у ній "джерело думок вдячних" і спосіб узагальнення світу.

Мелодії, за розповідями друзів, Григорій виводив ще дитиною, прагнучи усамітнення і споглядання навколишнього світу. А, імпровізуючи на сопілці, удосконалив інструмент і свою гру настільки, що міг передавати на ньому рулади птахів.

У сім’ї незаможного козака Сави Сковороди співали українських пісень, сумлінно дотримувались народних звичаїв і церковних традицій. Пізніше філософ-музикант дасть образну й символічну назву рідному фольклору — "тритисячилітня піч".

Прекрасний голос Григорія, уміння грати на народних інструментах і загальні знання відчинили йому двері одного з найкращих європейських вишів того часу – Києво-Могилянської академії. Юний прибулець із першого ж разу привернув до себе увагу диригента співочої капели, і його одразу прийняли до хору. Опанувавши такі музичні інструменти, як скрипка, орган, флейттраверс (поперечна флейта), віртуозно граючи на лірі, гуслях, бандурі, він став незамінним виконавем у оркестрі.

Неймовірно допитливий, Григорій оволодів у академії принципами партесного (багатоголосого хорового) концерту. Він вивчав музику Йоанна Дамаскина, осягав закони композиції. Адже в Могилянській академії зосередилися традиції видатних музикантів-просвітителів Феофана Прокоповича, Григорія Кониського, Лазаря Барановича.

Музика супроводжувала також філософські диспути в академії: перед їхнім початком хор співав гімн, оркестр грав марш, у перервах півчі виконували концерти і канти, оркестр – інструментальні п’єси.

Улюбленим заняттям були постановки шкільних драм і вертепних вистав. Різні джерела оповідають, що одним із виконавців та автором музики до бурсацьких постановок був Григорій Сковорода.

Грою на інструментах хлопці (так називали студентів-бідняків) розважали міщан на київських майданах, заробляли собі на хліб насущний співом у хатах і на вулицях. Такий спосіб заробітку називали "міркованієм". За обіцяну копійку доводилося читати і всеношну молитву над померлим. Під час канікул бурсаки отримували "єпетицію" (свідоцтво) на "іспрошеніє пособій" і розходилися по Україні заробляти на зиму. Про це пише інтернет-журнал Музика.

Володіння багатьма інструментами, гарний голос, обізнаність у царині музики визначили подальшу музичну кар’єру Григорія Сковороди. Київського бурсака направили до петербурзької Придворної співочої капели – одного з найкращих тоді музичних закладів Європи. У різний час там звучали голоси видатних співвітчизників Сковороди – Марка Полторацького, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Семена Гулака-Артемовського, Федора Якименка.

Успіхи 20-річного Григорія були такими значними, що він одержав звання соліста хору з відповідним матеріальним забезпеченням. Капела та її соліст Сковорода перебували в центрі всіх музичних подій Петербурга: жоден бал чи урочиста подія не проходили без участі Придворного хору. Окрім церковних співів і народно-побутової музики, виконувалися також західноєвропейські твори. Адже з 1730-х років у світських розвагах Російської імперії запанувала мода на концерти і почало розвиватись оперне мистецтво.

У перших оперних спектаклях серед 50-ти хористів співав і Сковорода. А в Москві, на коронації Єлизавети (1742 р.) Григорій із Придворною капелою брав участь у виконанні "Прологу" Якоба Штеліна та опери "Милосердя Тита" німецького композитора Гессе.

Із нагоди коронації Єлизавети відбулися також урочистості в Києві, які супроводжувала Придворна капела. Скориставшись нагодою, волелюбний Сковорода не повернувся до Петербурга і залишився продовжувати навчання у своїй alma mater...

Завдяки знанню багатьох іноземних мов, високій ерудиції його відібрали 1750 року для супроводу царської місії в Угорщині. Але й тут дався взнаки волелюбний характер Сковороди. Від покладених на нього обов’язків він відмовився й подався мандрувати містами і селами Угорщини, Австрії, Італії. Трирічні мандри значно збагатили його музичний досвід і, насамперед, пісенну творчість: у ті часи в Західній Європі надзвичайно популярною була вокальна лірика.

Повернувшись додому, Григорій Савич щедро ділився музичними знаннями. Приватний сільський учитель, викладач Харківського колегіуму Сковорода являв собою на той час унікальну постать: до учнів він приходив, тримаючи в руках не звичну указку чи різку, а сопілку і флейту. Давав уроки співу, імпровізуючи на інструментах, вів заняття з хором у супроводі органа, займався зі шкільним оркестром, запрошував лірників і співав із ними українських пісень, свої канти. У Харкові він охоче бував на домашніх музичних вечорах, де співав і виконував соло на флейті.

Улюблений інструмент філософа-музиканта іноді служив йому охоронною грамотою. Відомий факт, що Катерина ІІ просила Сковороду через свого посланця Потьомкіна перебратися до Петербурга. Той доповідав згодом цариці про зустріч із філософом-мандрівником: він сидів із флейтою біля дороги, а поруч паслася вівця. Вислухавши царську пропозицію, Сковорода висловив відмову римою: "Передайте матінці-цариці: мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця".

На жаль, не вдалося знайти зроблені рукою Сковороди записи мелодій. Деякі з них збереглися завдяки народним виконавцям, які передавали їх із покоління в покоління. Його пісні співали українські рапсоди-бандуристи, лірники, мандрівні дяки, чумаки, зазнаючи змін внаслідок плину часу. І понині відомі його сатирична пісня "Всякому городу нрав і права", ліричні канти, а пісню "Ах пішли мої літа" було надруковано з нотами ще за життя Сковороди в "Богогласнику" 1790 року в Почаївській друкарні.

В Історичному музеї у Москві зберігається рукописний збірник літературних творів Сковороди. На одній зі сторінок "Песни Рождества Христова в нищете Его" записано ноти мелодії, яка дуже нагадує українські народні пісні і, як доводять музикознавці, також належить авторові поетичного тексту.

Музичний світ Сковороди обіймав музику рідної землі, народу, історія якого тривала, за його ж відліком, три тисячоліття. Через розмаїття побутових жанрів, інтонацій та ритмів він сповідував і поширював свою філософію буття, вів діалог зі світом. Весь сковородинський пісенний спектр присутній у сучасній камерно-вокальній українській музиці, трансформований у жанрах солоспіву, романсу, пісні-романсу, мистецької пісні, сатиричних куплетів тощо.