Славні імена земляків. Оксана Іваненко

У своїх спогадах Оксана Дмитрівна писала: "Я народилася в Полтаві. Ім’я Тараса Шевченка з перших кроків було мені відоме і близьке. З малих років знала "Реве та стогне", "Заповіт", "Садок вишневій коло хати", тому що їх завжди співали і дорослі і діти". Її мати — Лідія Миколаївна була вчителькою і викладала у дитячому притулку. Батько — Дмитро Олексійович — відомий журналіст і письменник. Він був редактором газети, пізніше викладав українську мову та літературу.  Слова "коректура", "верстка" були знайомі дівчинці з дитинства.

Вона захоплювалася літературою, була гарним оповідачем і казкарем.

У нас була велика бібліотека. Вона містилася  в маленькій літній кімнаті, і щоліта ми з братом починали її впорядковувати, але поринали в читання і тому так нам і не вдалося її упорядкувати. Бібліотека – це було наше володіння

 — писала вона.

Спочатку Оксана навчалася у гімназії, потім у робітничий школі. Дівчина з дитинства мріяла стати вчителькою. І коли у роки Першої світової війни мати організувала безкоштовну школу для біженців і робітників, донька охоче допомагала їй у цій роботі. А у 16 років Оксана почала працювати вихователькою в дошкільному дитбудинку.

У 1922 році вона вступила до Полтавського інституту народної освіти. Навчаючись в інституті, вона якось  прочитала рецензію на повість "Правопорушники" Л. Сейфулліної і згадала про доброго знайомого своєї матері Антона Макаренка. Він на той час був завідувачем колонії для неповнолітніх порушників. Тоді і вирішила пройти практику там. А закінчивши інститут, у 1926 році поїхала туди працювати з кількома однокурсниками. До речі, у романі "Педагогічна поема" Макаренка Оксана Іваненко стала праобразом персонажу Оксани Варської.

Писати я почала дуже рано, як тільки вивчилася читати, а читала я з чотирьох років…Псувала на своє безліч паперу… і в шість років вирішила видавати свій журнал. Він називався "Гриб". Мій журнал, правда, після кількох номерів "прогорів", але я продовжувала писати нескінченні повісті

 — не без гумору згадувала письменниця.

Перший її твір – казка "Квіти" - був надрукований в журналі Полтавських гімназистів "Слово" у 1917 році. Своє перше оповідання "До царя" письменниця опублікувала у 1925 році в журналі "Червоні діти", а першу книжку для дітей - "Майка та жабка" - в 1930 році.

У світ вийшло близько 50 її книжок для юних читачів, зокрема казки "Великі очі", "Чудесна квітка", "Три бажання", "Лісові казки". А її книга "Маленьким про великого Тараса" доступно розповіла дітям про Кобзаря і про його поезію.

Пишучи казку, я перевтілювалась абсолютно, жила мріями моїх героїв: пташок, комах, кисличок, берізки, верби. Я вже не могла думати про щось інше

 — визнавала письменниця.

З 1928 по 1931 роки вона навчалася в аспірантурі науково-дослідного інституту педагогіки. На літературних вечорах Оксана познайомилася з письменниками - Олександром Копиленком, Іваном Сенченком, Наталею Забілою - остання стала для неї найближчою подругою. А також - із відомим фізиком Ландау. Той всіляко заохочував Оксану до творчості. По закінченню закладу деякий час вона працювала в Київській філії цього інституту.

В 1947-1951 роках Оксана Іваненко була редактором дитячого журналу "Барвінок". Нею було написано також багато повістей і романів. В них авторка розповідає про видатних діячів культури, відомих письменників. Це повісті "Друкар книг небачених" про Івана Федорова та "Богдан Хмельницький", збірка "Води з кринички" (оповідання про Андерсена, Заньковецьку, Чехова, Пирогова та Гарібальді). Також романи "Тарасові шляхи" про життя Тараса Шевченка, "Марія" - про Марка Вовчка.  

Оксана Дмитрівна Іваненко відома і як перекладачка. Вона переклала українською роман Моруа "Тургенєв" (1977), збірку оповідей Бажова "Малахітова шкатулка" (1979), окремі твори Короленка, Толстого, казки Андерсена, братів Грімм...

Оксана - лауреат літературної премії імені Лесі Українки за повість "Рідні діти", роман "Тарасові шляхи" та "Лісові казки", а також лауреат Шевченківської премії за книгу "Завжди в житті".

Була відзначена державними нагородами - орденом "Дружби народів", а також трьома орденами "Знак пошани".

У 1986 році письменниця відвідала Полтаву і побувала у  педінституті, музеях Панаса Мирного і Володимира Короленка, виступала перед учнями і вчителями. Ця поїздка в рідне місто освіжила душу письменниці. Оксана Дмитрівна залишила рідні місця в середині 1920-х років і приїхала до Полтави, щоб дихнути повітрям свого дитинства і юності.

Померла Оксана Дмитрівна Іваненко 17 грудня 1997 року. Їй було 91. Похована на Байковому кладовищі у Києві.

Олена ПОЛЯНІНА