У Полтаві нагородили Народних героїв. Історії бійців та волонтерів

Бійців та волонтерів у Полтаві нагороджували орденом "Народний герой". Церемонію проводять уже втринадцяте. До того героїв відзначали у Києві, Одесі, Харкові, Дніпропетровську і навіть на передовій. Сьогодні серед двадцятьох нагороджених троє - полтавці. Одного з них, розвідника Дениса Синюка, нагороджено посмертно.

Орден "Народний герой" - відзнака у вигляді срібного тризуба. Започаткована громадськими діячами, волонтерами та журналістами, вона виготовляється зі срібла, яке ювелірам надсилають з усієї України.

Цим орденом ми намагаємося зламати всю недолугу державну систему нагородження, в якій відзнаки можна купити, а нагороджують часто не найдостойніших, а найспритніших або тих, у кого вищий чин. Ми ж нагороджуємо дійсно достойних. У нагородній раді ордену — відомі люди, які бережуть свою репутацію. Їх не можна підкупити, залякати чи обдурити. Подання на кожну кандидатуру обговорюється і ретельно перевіряється. Тому це дійсно справедлива і всенародна нагорода, якою пишаються всі, хто її отримав,

- каже дніпропетровська волонтерка Юлія Сигеда, одна з членів оргкомітету.

Під час церемонії мало кому вдається стримати сльози. Особливо, коли на сцену виходять дружини і діти героїв, яких нагороджують посмертно. Зал постійно встає, вітаючи номінантів. Та зустрічає оплесками історії подвигів кожного з нагороджених.

21-річного бійця Іраклія Кутегію мали нагороджувати живим. Але нагородили — посмертно. 9 грудня 2015 року він підірвався на фугасі. Для Іраклія війна почалася на українсько-російському кордоні у Луганській області. Воювати він пішов добровольцем.

^{Батьки Іраклія Кутегія}

Батько Рубен говорить:

Я не відмовляв його - не мав права. Коли Грузія воювала з Абхазією, я теж захищав рідну грузинську землю. Але на початку 90-х, щоб врятувати дітей від війни, переїхав в Україну. Тепер прийшла черга мого сина захищати свою українську Батьківщину.

Іраклія знали на фронті як кухаря, який викрав російський танк. Під час одного з боїв бійці підбили три ворожі танки, але одна машина залишилася на ходу. Коли піхотинці і десантники почали з'ясовувати, хто вміє водити танк, десантник Іраклій зізнався — він може. Навчився у вільний від основних обов'язків час. Щоправда, його мало не підбили свої ж, коли боєць наблизився до наших позицій. Трохи згодом цей танк прикривав відхід українських бійців під Іловайськом. Іраклій Кутегія там був серйозно поранений і потрапив у полон. Два тижні він не отримував жодної медичної допомоги, а після обміну довго лікувався. Утім, щойно виписався зі шпиталю, одразу ж повернувся на фронт.

Серед нагороджених - відома полтавська волонтерка Вікторія Мірошниченко.

^{Волонтерка Вікторія Мірошниченко}

Майже від самого початку війни вона допомагає українським бійцям. Продукти, одяг, прилади нічного бачення та інше найнеобхідніше Вікторія довозить навіть у найбільш віддалені та небезпечні місця. Її не зупиняють ні отримані поранення, ні контузії.

Для мене все почалося, коли подруга показала мені фото свого студента, сироти, який пішов воювати у перших рядах. Він стояв у перемотаних скотчем берцях, вдягнутий невідомо у що. Разом з друзями ми тоді завантажили перший бусік, я заправила його за власний рахунок і вперше поїхала в АТО.

Один з найважчих спогадів - про Дебальцевський котел. Вікторія якраз тоді була в АТО, везла чергову допомогу підшефним підрозділам. Проїжджаючи повз, на замінованому полі побачила бійців, які виходили з оточення. Обірвані, втомлені, більшість - поранені.

Я зупинила бусік, повикидала з нього всі пакунки і почала саджати всередину поранених хлопців. Багато хто з них лежав на полі і не міг підвестися — хлопці просто попримерзали до землі. У мене навіть ножа тоді не було, руками відривала їхній одяг від мерзлого грунту, крізь сльози просила триматися та мчала в Артемівський шпиталь. Де ще й з лікарями довелося сваритися, щоб скоріше почали рятувати хлопців.

Уже майже рік Вікторія Мірошниченко знаходиться в зоні АТО постійно, у складі одного з підрозділів Національної гвардії України. Але, як і раніше, залишається одним з найактивніших фронтових волонтерів.

Під час полтавської церемонії багато що відбулося вперше. Так, орденом "Народний герой" нагороджено цілу родину медиків-"госпітальєрів" - батька, матір та сина Кіріковичів. Вони брали участь в евакуації поранених бійців під час оборони Донецького аеропорту та інших кровопролитних боїв.

Орден "Народний герой" відтепер прикрашає і груди кіровоградця Олександра Чалапчія. Він - наразі єдиний, хто був номінований на цю нагороду одночасно і як боєць, і як волонтер. Олександр пішов воювати добровольцем, після підриву на міні залишився без обох ніг, але вже у шпиталі встав на протези. Нині чоловік відкрив власний бізнес із виробництва брикетів для опалення, надав роботу шістьом демобілізованим воїнам АТО, взяв під опіку дві родини загиблих українських бійців та продовжує допомагати своїм бойовим побратимам на Сході.

^{Олександр Чалапчій - військовик і волонтер}

Ініціатор створення ордену "Народний герой" Андрій Боєчко анонсував появу іще однієї нагороди - Ордену добровольця. Цю відзнаку вручатимуть бійцям добровольчих корпусів, а також іноземцям, які воюють за Україну, але не мають шансу бути відзначеними на державному рівні.

Наталка ЯРІЙ