У Полтаві стартували кінопокази фільму "Чорний Козак"

Стрічка "Чорний Козак" – це по суті аматорське кіно, якому пощастило вийти в широкий прокат. Сценарій написаний відомим казкарем Сашком Лірником на основі його казки "Про вдову Ганну Шулячку, Чорного Козака і страшне закляття". Фільм розповідає про жінку, чий чоловік козак загинув у поході проти татар, залишивши дружину Ганну з малою донечкою. Жінка самотужки вела господарство, відмовляючи всім, хто до неї сватається, аж одного разу помітили, що ночами хтось почав вправно допомагати: нива зорана, порота поставлені, дрова нарубані… Містичні події стрічки тісно переплелися з палким коханням, розповідають про дружбу й зраду, щирість і заздрість, любов до рідного краю та самопожертву заради найдорожчих.

Фільм "Чорний Козак" в пресі вже назвали "першим народним фільмом", адже для України це перший спосіб кіновиробництва, подібний до толоки. Власне, виробництвом стрічки займалася унікальна громадська ініціатива "Толока Легедзине" та народна кіностудія "Мальва". Режисер стрічки – директор Державного історико-культурного заповідника "Трипільська культура", історик та археолог Вадим Чабанюк, лауреат премії ВВС "Коронація слова".

Ще з далекого 1986 року, бувши студентом історичного факультету Вінницького державного педагогічного інституту, Вадим був активним учасником аматорської студії. В 1995 році короткометражка отримала гран-прі одного з кінофестивалів. Тоді творча група вирішила знімати ігрове кіно на історичну тематику. В 2003 році аматорська творча група знімала  фільм "Ойра" і на замовлення Держкіно професійна знімальна група зробила свій фільм – про те, як працюють аматори. Так зародилася дружба та бажання створити спільний кінопродукт, які згодом вилилися у волонтерський кінопроект "Чорний Козак".

Ми планували відзняти фільм для себе. Ми навіть у фантастичних снах не мріяли про кінопрокат, про те, що його побачить велика аудиторія. Але десять років тому не було такого українського кіно, як зараз, а нам хотілося його створити

– розповів режисер стрічки Вадим Чабанюк.

До складу творчої групи увійшли професіонали – художник, оператори, сценарій був написаний професіонально, за гримерок працювали студентки, які проходили на стрічці навчальну практику. Всі працювали виключно на волонтерських засадах – безоплатно.

Серед інших учасників команди – історики, культурологи, етнологи, історичні реконструктори, народні майстри, етногурти, художники, музиканти, тележурналісти та письменники – зокрема, брати Капранови, які знялися в стрічці.  Одну з ролей встиг виконати журналіст Ігор Пелих, який згодом трагічно загинув у ДТП. Головну чоловічу роль зіграв козак, який свого часу став організатором походу до Лондона козацької чайки – Василь Середенко. Всі, хто знявся в стрічці, не професійні актори. Єдиним винятком стала актриса, яка виконала головну жіночу роль: на той час ще студентка Марина Юрчак.

Кастингу як такого не було. Знаю, що шукали актрису з досвідом або освітою, щоб вона відіграла драматичні моменти сценарію. Мали на приміті типаж, але не змогли знайти актрису в інтернеті. А потім Олег Драч, український режисер, познайомив нас із Сашком Лірником, той просто трохи поспілкувався зі мною, сфотографував на телефон, відправив Владу. Фактично, по фотографії мене затвердили

– розповіла виконавиця головної жіночої ролі, актриса Марина Юрчак.

Марина також погодилася працювати безоплатно: для неї це був цікавий досвід, можливість багато чому навчитися. Актриса каже, що на початку зйомок не думала про великий екран, працювала, бо захопилася ідеєю зняти цікаве суто українське кіно.

Утім, для знімального процесу потрібні були кошти: для оренди обладнання, оплати транспорту, харчування. На початку зйомок на увесь знімальний процес було лише десять тисяч гривень. Які закінчилися буквально на другий знімальний день.

Зйомки почалися рівно десять років тому – 25 листопада 2008 року. Знімали на різних локаціях – в основному, в Центральній Україні. Це і село Легедзиному Тальнівського району Черкаської області, звідки родом Вадим Чабанюк, і київські скансени – Мамаєва слобода, Пирогово, Бузова, і Вереміївка на Черкащині (колись ця територія належала до Полтавської області), ті навіть у Кам'янцю-Подільському.

На той час рішення знімати українське кіно не було популярним, знімальна група не отримала жодної підтримки від Держкіно – працювали на чистому ентузіазмі. Доводилося підлаштовуватися під погоду та один під одного, відпрошуватися на роботах, брати вихідні. Вадим Чабанюк розповідає, що як сюжет стрічки містичний, так і навколо неї відбувалися містичні події. Наприклад, коли збиралися на зйомки, неодноразово потрапляли в ситуації, коли погода навкруги була негодяща – хмарно, опади, холод, а на знімальному майданчику просто неба – те, що треба для зйомок.

Для фільму довелося повністю перезнімати деякі сцени – фінал спочатку мав бути іншим, хоча також, звісно, хепі енд. Так, були відзняті дуже цікаві кадри фінальної сцени на могилі, але при студійній роботі виявилося, що на плівці брак. Тож, довелося перезнімати. Так у кадрі з'явилися багатоповерхівки та пам'ятки Києва.

Коли за чотири роки знімальний процес завершився, матеріал був накоплений, перед творчою групою постала серйозна проблема: треба було виходити на постпродакшн. Тобто, шукати професійні студії, зводити відео, звук тощо – не це потрібні серйозні кошти. На щастя, знайшлися люди, які допомогли стрічці фінансово – фермери, підприємці, бізнесмени та просто небайдужі до українського кінематографа люди. Рішення про виготовлення повнометражного фільму для широкого прокату було прийняте лише минулої осені. В підсумку загальний бюджет фільму "Чорний Козак" склав 2 мільйони 35 тисяч гривень.

Коли рік тому стало зрозуміло, що ми фільм будемо десь возити і він, ймовірно, заробить деякі кошти, постало питання, куди їх використати. Роздати тим, хто нам фінансово допоміг? Ми вже на знали, кому і яку частку б віддати. Використати на виробництво іншого кіно? Ділити між учасниками? Але їх понад 500. І дійшли згоди, що фільм був волонтерським з самого початку, то нехай він і залишається волонтерським. Ми вирішили: наша козацька містична романтична історія повинна працювати дали на нашу сучасну, але умовно козацьку Україну. Козаки тут – воїни, які зараз захищають нас на сході. Тому весь прибуток від прокату має піти на лікування та реабілітацію військових

– розповів Вадим Чабанюк.

Частину зібраних під час прокату стрічки коштів планують спрямувати на реабілітацію та лікування українських воїнів, які отримали поранення під час бойових дій у зоні АТО. А частину планують перерахувати у Фонд Девіда Лінча на навчання ветеранів АТО трансцедентальній медитації, яка є  ефективним методом боротьби з посттравматичним синдромом.