_{Фото makhno.ru, Знай.ua. Колаж Євгена Брижа}

...Анархісти у 1917-1921 воювали проти всіх - "червоних", "білих", "петлюрівців", "гетьманців", німців... Тим не менше, їхній ватажок Нестор Махно зумів очистити велику територію України від своїх ворогів і навіть спробував проголосити на ній "вільну територію" й побудувати суспільство без жодної влади. Але з такою кількістю ворогів йому це не вдалося.

Махно-революціонер й експропріатор

Лютнева революція в Російській імперії круто змінила долю держави, її інститутів - і її бранців теж. Із тюрем повиходили колишні революціонери, котрі потім спричинили всі дальші події в історії імперії й України зокрема. Навесні 1917 року з Бутирки вийшов і Нестор Махно, котрий із 28 років життя дев'ять провів у тюремних камерах. Він народився в Україні, в селі Гуляйполе, в бідній багатодітній родині, з дитинства мусив найматися до багатших хуторян і поміщиків.

Ще в 1905-06 роках, будучи підлітком, захопився соціал-демократичним рухом і став членом організації "Спілка бідних хліборобів", яка відстоювала анархічні ідеї: суспільство без центральної влади, створене на засадах кооперації. Щоправда, спілка ця не гребувала "ексами" - експропріаціями - і перша з них сталася проти одного з поміщиків, на якого колись працював Махно: "на потреби революції" у нього відняли 151 рубль. Власне, за ці силові акції Махна кілька разів заарештовували, до Гуляйполя направили каральний загін, а з 1911 року ватажка групи помістили спершу до Єкатеринославської, а потім до Бутирської тюрми.

_{Особова справа Махна під час ув'язнення в Катеринославській тюрмі. Фото makhno.ru}

І вийшов він із неї вже в якості загартованого "революціонера" і, повернувшись у рідні краї після відсидки, заходився займатися політикою - очолив місцеву раду, одну з тих, які щойно почали з'являтися в усій Російській імперії, заходився розподіляти земельні наділи, очолив профспілку...

Гуляйпільська Група Анархо-комуністів (ГГАК) спочатку була сумним видовищем: жодної освіченої людини, усі 80 членів групи – селяни, що недоучилися, і робітники. Але Махно не збирався заглиблюватися в теорію, недолік знань йому з лишком замінював здоровий глузд. На противагу органу Тимчасового уряду – Громадському комітету, Махно за допомогою місцевих учителів і зі схвалення загального сходу жителів села створив Селянську раду, яка до літа 1917 року стала найвпливовішою політичною силою в окрузі. Агітатори інших партій перестали влаштовувати мітинги для гуляйпільців: багатьох з них просто стягували з трибуни і били

- пише авторка Ольга Придибайло на сайті "Україна - це ми!"

_{Група в'язнів Бутирської в'язниці, звільнених після Лютневої революції 2 березня 1917 р У першому ряду зліва Н.І. Махно. В ногах у колишніх арештантів кайдани.  Фото makhno.ru}

Як Махно створював свою "армію"

А після Жовтневого перевороту 17-го року в Петрограді, коли вже влада в Україні належала Центральній Раді і нова країна фактично перебувала в стані війни з більшовиками та "білими" - Махно узявся організовувати в рідних краях "селянські вільні батальйони", які розпочали боротьбу спершу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів. Тоді вони якраз поверталися з фронтів світової війни на Дон, щоб підтримати "білих", а оця "Чорна гвардія", як її назвали, протидіяла їхнім потугам опанувати південь країни. З іншого боку, воювати збиралися і проти Центральної Ради, бо Другий районний з’їзд рад проголосив недвозначну резолюцію: "Смерть Центральній Раді!"

Махно, який не мав жодної військової підготовки, таки зумів утворити боєздатні загони - спершу нечисленні, складені з робітників, селян, молоді, ветеранів Першої світової, а потім все більші. Як здобували зброю, описував один із соратників Махна Зуйченко:

Числа 10 вересня ми, людей 200, виїхали потягом в Горіховий. Зброї, за винятком десяти рушниць і стількох же револьверів, узятих в міліції, у нас не було. На станції Горіховий ми оточили склади полку і в цейхгаузі знайшли рушниці. Потім оточили в містечку штаб, командир встиг утекти, а офіцерів Маруся власноручно розстріляла. Солдати здавалися без бою і охоче складали рушниці, а після роз'їхалися по будинках. Маруся виїхала в Олександрівськ, а ми із зброєю повернулися в Гуляй-Поле. Тепер було не страшно

- ішлося в пізніших мемуарах.

Втеча до Росії і повернення на боротьбу з німцями

Центральна Рада свою війну програвала "червоним", які сунули з півночі, і "білим", які діяли на півдні - тож запросила до України австрійсько-німецькі війська, щоб захиститися від наступу більшовиків ціною поставок продовольства. Махно воювати з регулярною армією поки не міг і, коли німці підійшли до його рідного Гуляйполя, зумів втекти й евакуювався аж на південь Росії. Протягом своїх подорожей він зустрічався у Москві з видатними анархістами, а також із Леніним. Анархісти приймали ідеї "революції", що її здійснили більшовики, але пізніше їхні шляхи неодноразово розходилися, бо анархісти не сприймали ідей "диктатури пролетаріату" й довління комуністичної партії.

Але тим часом в Україні скинуту Центральну Раду замінив Гетьман - і в липні 1918 року Махно повернувся до України знов, де із соратниками почав створювати й очолив партизанську армію, котра боролася вже з гетьманським урядом і німцями. Отут вже зерна повстання були кинуті в благодатний грунт, бо окупаційні дії, каральні операції, вбивства, які чинили зайди, спричинили ненависть місцевого населення, яке ладне було бути будь із ким, хто виступить проти іноземців. Купивши зброю в місцевих селян, провівши низку операцій зі здобуття зброї, одну з яких ми описали вище, Махно із соратниками поставили кулемет на "експропрійовану" бричку - так була винайдена всім відома "тачанка". Кілька вдалих боїв - і у повстанців з'явилося більше зброї. Тож коли німецько-австрійське командування прислало на придушення зародків повстання війська - їх зустріли вже не тільки з вилами наперевіс.

_{Загін махновців під командуванням Ф. Щуся (в центрі) в період боротьби з австрійсько-німецькими окупантами і гетьманцями. Осінь 1918 року. Фото makhno.ru}

Кілька разів Махно із соратниками був близький до поразок, але його талант і відчайдушність рятували йому життя і сприяли поширенню слави і поповненню його "армії" загонами різних отаманів, котрих чимало розвелося на той час на півдні України й Росії. Махна назвали "батьком". Ось один зі спогадів, які описують рішучість 30-річного на той момент "батька":

20 вересня у Дібровському лісі наші з'єднання об'єднались. Наш загін збільшився на п'ятнадцять чоловік. Простояли ми в лісі спокійно, десь біля трьох днів, збільшили землянку Щуся (соратник Махна - авт.), а потім вирішили махнуть в Гуляйполе. Але, зважаючи на те, що там було багато австрійців, що відбирали хліб, зупинятися в ньому було небезпечно. Тоді ми вирішили їхати в село Шагарово та підібрати там наших хлопців, які переховувалися від австрійців.
Махно тоді нічим не виявляв себе і був як всі, маленький і рівний. Відомий своїми нальотами Щусь користувався у нас військовим авторитетом. Однак, він не мав над нами влади, і якщо треба було кудись йти, всі спільно вирішували питання і, залежно від настрою загону, приймали те чи інше рішення...
...Нас було тридцять шість чоловік, знаходячись в центрі лісу, ми не знали, як вийти з кільця (оточення) в поле. Що робити? Залишатися тут, чи понадіятись на прорив? Ми вагалися.
Щусь, був прихильником померти в лісі, занепав духом. Протилежність йому був Махно. Він виступив з промовою і закликав щусевців піти за гуляйполійцями, які були прихильниками прориву. Щусевці піддалися його впливу і заявили: — відтепер будь нашим батьком, веди, куди знаєш. І Махно почав готувати прорив...

- писав у своїх спогадах начальник штабу майбутньої Революційної повстанської армії України (про неї пізніше) Білаш.

Махно мав величезний район військово-революційних дій — від Лозової до Бердянська, Маріуполя і Таганрога, і від Луганська і Гришина до Катеринослава, Олександрівська і Мелітополя. Швидкість пересування була особливістю його тактики, спричиненої наявністю тих же "тачанок".

Всі ті, хто за останні два-три місяці гетьманщини встигли влаштуватися в старих дворянських гніздах, хто користувався безправ'ям селян, грабуючи їх працю і землю, хто начальникував над ними, раптом виявилися під нещадною, невблаганною рукою Махно і його партизан. Швидкі як вихор, не знаючі страху і жалю до ворогів, налітали вони на поміщицьку садибу, вирубували всіх ворогів селянства, що були на обліку, і зникали. А на інший день Махно здійснював наліт вже на відстані ста з гаком верст від цієї садиби на яке-небудь велике село, вирубував там всю варту, офіцерів, поміщиків і зникав, не давши часу схаменутися німецьким військам, що стояли під боком, і обміркувати, що сталося по сусідству з ними

- писав В.Волін у праці "Невідома революція, 1917-1921".

Це були партизанські дії проти будь-якого ворога, який з'являвся на цій території - і на той момент це спершу були "білі" та українські війська Центральної Ради й Гетьмана, а також окупаційні німецько-австрійські. іноземців убивали, з міст і містечок вибивали українську адміністрацію, часто діючи спільно з більшовиками.

Як Гуляйполе стало "столицею" майбутньої "Вільної республіки"

А 27 листопада 1918 року Махно оголошує Гуляйполе столицею свого війська - вже не "Чорної гвардії", а "Вільних батальйонів революції". Це не була держава в традиційному її розумінні, радше, вільна територія - вона таку назву і мала. Протягом 1918-1920 року спроби побудувати анархічне суспільство чинилися на території, обмеженій Бердянськом, Донецьком, нинішніми Запоріжжям і Дніпром.

Сільськогосподарські комуни організовані були в більшості випадків з селянами, в меншості склад комун був змішаний: селяни з робітниками. Організація їх ґрунтувалася на рівності й солідарності членів. Всі члени цих комун - чоловіки і жінки - абсолютно свідомо ставилися до справи, чи-то в полі, чи-то на дворовій роботі... Ведення господарства всієї комуни направлялося загальними нарадами всіх членів її. Після цих нарад кожен член, який мав своє певне діло, знав, які провести в ньому зміни

- писав Махно в еміграції у своїй книзі "Російська революція на Україні".

Боротьба армії Махна була спробою анархістів реалізувати свої ідеї про зверхність місцевого самоврядування, несприйняття централізму, диктатури пролетаріату і керівництва більшовиків. Експропріації продовжувалися - зупиняли і грабували цілі ешелони. Не гребували наскоками на червоних комісарів, які якраз тоді пробували запроваджувати продрозгортку.

Пізніше, 20 жовтня 1919, за рік після проголошення Гуляйполя столицею свого війська, на засіданні Реввійськради армії та з'їзду селян, робітників та повстанців (а вже була спроба підняти антибільшовицьке повстання) в Запоріжжі Махно запропонував програму дій, які зводились до створення самостійної селянської республіки з центром у Катеринославі (зараз Дніпро). Програма Махна передбачала скасування диктатури пролетаріату, керівної ролі комуністичної партії, передачу влади до безпартійних "вільних Рад", організацію "третьої соціальної революції" для повалення більшовиків та встановлення "народної влади", ліквідацію "експлуатації крестьянства", захист від голоду та політики воєнного комунізму, встановлення власності селян на землю. Фактичною столицею або центром анархічної республіки Махна було його рідне місто Гуляйполе.

_{Карта дій Махна 1917-1921. Фото Знай.ua}

Уже будучи повноправним господарем цієї величезної території, Махно міг дозволити собі переговори з учорашніми ворогами. Так, у грудні 1918 року, після зречення влади Гетьманом, він нібито домовився із Директорією про співпрацю, отримав від неї вагон набоїв, піввагону рушниць, вибухівку - але виступає проти Директорії разом з Червоною Армією. Про спільність поглядів більшовиків та анархістів ми вже писали вище, а відмінності дадуться взнаки трохи пізніше.

_{Нестор Махно. На грудях знак командира Червоної Армії. 1919 рік.}

Як Махно співпрацював з більшовиками і до чого це призвело

У рамках співпраці Махна з Червоною армією його "Чорна гвардія" була переформована в частину Української радянської армії. Коли українські війська вже були вибиті за Дніпро, то з 1919 року Махно розпочав спільну з більшовиками боротьбу проти денікінців, які воювали за колишній імперський лад. 15 березня бригада Махна зайняла Бердянськ, 17 березня - важливу залізничну станцію Волноваха, 26 березня - Маріуполь і підійшла до Таганрогу, де була зупинена.

_{Махновці входять до Гуляйполя}

Удар по Таганрогу, Ростову, де знаходилася ставка генерала Денікіна, міг привести до краху армії білих. Але цього не сталося: командування фронтом допомоги Махно не надали, більш того, почалися конфлікти між махновцями і червоними, спровоковані на найвищому рівні Троцьким, який закликав боротися з "махновщиною".

Поки люди Махна гинули за "червоних", нова радянська влада в підвладних йому губерніях насаджувала свою політику - військовий комунізм, продрозгортка, репресії, пріорат більшовицької партії.

Анархісти ж висували ідею вже "третьої соціальної революції", а Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму, виступав проти будь-якої влади (ідея "вільних рад" та "безвладної держави"), забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя.

_{Махновці у Бердянську}

У підсумку цих протирічь "червоні" за наказами вищого керівництва почали вбивати і роззброювати махновців, сам Махно здав командування підрозділом і оголосив, що пориває з більшовиками й відступає на Правобережжя. Його повстанська армія тепер має назву Революційна повстанська армія України (РПАУ).

Війна проти всіх

Змушені відступити аж до Уманщини під натиском "білих" і вже не маючи співпраці з "червоними", махновці прийняли великий бій із "білими", перебуваючи в оточенні, у вересні того року під Перегонівкою, у нинішній Кіровоградській області. Махновці все ж сильно "прорідили" денікінські війська, завдали їм значних втрат (хоч і самі мали чимало загиблих і поранених), завадивши підготуватися до наступу на Москву, змусивши вступити в бої з наступаючою із заходу Дієвою армією УНР і відібравши низку міст аж до Бердянська, фактично, завоювавши тил "білих" у часи їхнього наступу на Москву.

Ну і бої з Директорією не припинялися, бо ситуація в ті часи нагадували хвилі припливів і відпливів: часто міста переходили з рук у руки за кілька днів. Так, для прикладу, Катеринослав (нинішній Дніпро) махновці взяли в грудні 1918 року, а на Новий рік уже його втратили.

Тим часом, задавши низки поразок "денікінцям" - це був уже кінець 1919-початок 1920 року - а також вибивши їх із Гуляйполя, "червоні" таки взялися за Махна. Троцький оголосив учорашнього союзника поза законом і з кінця 1919 року на нього розпочалося полювання, аж до спроб убивства.

_{Керівник РПАУ Махно, 1919 рік}

Тепер уже доморощеним анархістам довелося битися проти вчорашніх союзників - більшовиків. За період 20 травня - 9 серпня 1920 року Махно провів два рейди по 1200 і 1520 верст, розгромивши червоні частини загальною чисельністю 30 тисяч чоловік. Але і його армія несе значні втрати, перетворюючись знов із регулярних підрозділів у партизанські загони.

Спроба порозумітися, чергова зрада і втеча за кордон

Та потім на півдні колишньої Російської імперії з'явився новий спільний ворог - Врангель. У серпні-жовтні 1920 року Гуляйполе стало ареною кровопролитних боїв між червоноармійськими частинами та врангелівцями. Знову з вересня 1920 року анархісти й більшовики умовно разом (пишуть, що перемир'я врешті запропонував сам Махно телеграфом до керівників УРСР, а під його командування після згоди переходили колишні червоноармійці) - і знову після розгрому ворога у листопаді 20 року і витіснення того до Криму і з Криму в еміграцію союзники починають бої між собою. Фрунзе, який тоді командував Південним фронтом, оголосив Махна і його загони "ворогами революції". Деяких прибічників, які працювали в штабі для перемоги над Врангелем, розстріляли тут же, дехто з боями виривався в бік Гуляйполя, в самому Гуляйполі точилися бої з "бандами". Махно кілька разів був поранений, відходив на захід, з боями переправлявся через річки...

Зрештою, у серпні 1921 року Махно із сімома десятками прибічників перейшов кордон із Румунією і був інтернований. Певний час жив у Бухаресті, потім подався до Польщі, де й був заарештований, у варшавській тюрмі народилася його донька. На суді його виправдали, хоча звинувачували у підготовці повстання в Галичині.

_{Махно у Румунії в 1921 році}

Колишній отаман шукав собі притулку навіть у Чехословаччині, про що свідчить його лист до Президента тієї країни (подаємо зі скороченнями):

За час 4-літньої збройної боротьби за соціальну незалежність я був дев'ять разів поранений і обезсилений. За рішенням Революційної Повстанської Військової Ради, я розпустив свою повстанську армію на дрібні відділи і в супроводі однієї сотні наприкінці 1921 року прибув до Румунії на лікування. Коли мої рани загоїлись, навесні 1922 року відправився я з групою 14 чоловік на Україну, звідки отримував повідомлення, але непередбачувані обставини змусили нас увійти на територію Польщі.
Складна політична ситуація, у якій живе Польща останнім часом, постійні загрози з боку радянської Росії змусили її забути про слов'янську гостинність і садити за колючий дріт усіх політичних емігрантів, це було зроблено також зі мною і моїм підрозділом. А нові намагання більшовиків усунути мене і моїх людей з польської території поставили мене в такі умови, перед якими бліднуть навіть умови життя в царських тюрмах.
Звертаюсь до вас як до старого революціонера та соціаліста — від вас залежить уможливити нам вільне життя на вашій землі після 4-річного більшовицького раю і братської польської в'язниці аж до того часу, коли ми зможемо повернутись на свою батьківщину. Прошу вас, вельмишановний пане президенте, дати розпорядження владі республіки відносно дозволу на в'їзд для мене і 12 чоловік мого супроводу. Я подав клопотання такого змісту до Міністерства закордонних справ чехословацької республіки. Сподіваюсь, що нам буде надано притулок, як і іншим політичним емігрантам, перебування яких на польській території було неможливим з тих же причин що і у нас.
З повагою Вождь Революційного Повстанського Війська України (Махновців) Н. Махно. 1922, Польща, табір інтернованих Стршалково.

- писав Махно.

Пізніше, вже після суду, зробив заяву про осуд радянської влади, полякам це не сподобалося. Після спроби самогубства був вивезений до Данцігу під нагляд поліції, але там його віднайшли чекісти і повзли до Берліна у радянське посольство. На ходу довелося вистрибувати з машини, здаватися вже німецькій поліції. Зрештою, друзі-анархісти допомогли переправитися йому до Парижу.

Еміграція, смерть, доля родини

Із 1925 року Махно оселився в Парижі, де, коли дозволяло здоров'я і не мучили поранення, працював теслярем, на кіностудії, робітником сцени "Гранд-Опера", навіть взуттєвиком. Але анархізму не полишав - писав статті до анархістських видань, готував мемуари.

_{Махно в 30-х роках}

У його рідному Гуляйполі події розвивалися таким чином. Врангелівців радянські війська вибили звідти 24 жовтня 1920 року, якраз незадовго до того, як більшовики й Махно, добивши барона, зійшлися між собою. У січні 21 року тут створили реввійськоми і набирали людей для боротьби із залишками "банд", паралельно влаштовуючи репресії. У селі Новоспасівка неподалік за підтримку повстанців був розстріляний кожен другий. До літа 300 кіннотників та частини Іркутської дивізії утримували маленьке селище, вишукуючи рештки махновців. У липні створили першу партійну організацію більшовиків. Гуляйполе стало містечком, де комуністи розгорнули всі свої "проекти" - продрозгортку, військовий комунізм, репресії, червоний терор - як і в усій УРСР.

_{Махно з дружиною і донькою}

Махно помер у 1934 році від сухот, так і не поборовши наслідки хвороби. У 40-му році до Парижу прийшли німці, його доньку у 43-му забрали на роботи до Німеччини, за донькою поїхала й мати. У 1945 році в Берліні обидві потрапили рук Червоної армії, у Києві засуджені до 8 (дружина) і 5 (донька) років ув'язнення. Після звільнення оселилися в Джамбулі (Казахстан).