ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ
Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

11:28 26.04


Віра Роїк: геній української вишивки

Свій найперший у житті рушник вона вишила для Володимира Короленка. А взагалі життя нашої відомої землячки Віри Роїк, день народження якої святкують 25 квітня, схоже на червоно–чорний український орнамент.

Народилася Віра Роїк сто сім років тому — 25 квітня 1911-го в місті Лубни, що на Полтавщині.

З історії її роду: дід Віри Роїк (Сосюрко) по батьківській лінії - Онуфрій Микитович Сосюрко - був нащадком запорізького козака: народився у Диканьці у 1850 році. З 14 років він возив із чумаками на волах сіль із Криму на Полтавщину, потім 10 років служив у солдатах, і його полк стояв у Полтаві. Після служби в армії, Онуфрій одружився з селянкою Оксаною Макарівною Клочко. У 1881 році у них народився син Сергій, майбутній батько Віри Сосюрко.

Родина Сосюрко багато їздила по полтавській землі, працюючи у поміщиків у Кобеляцькому районі: спочатку у поміщика Суліми, а потім її дід став управляючим садиби графині Авінової у Нових Санжарах, де й служив до жовтневого перевороту 1917 року. Дід часто возив маленьку Віру в ці маєтки і в Кобеляки, де у нього була хата.

За материнською лінією рід Віри походить від Яворських, нащадками якого були знамениті Карпо Значко-Яворський, осавул Лубенського полку, і його син Матвій церковне ім’я (Мелхіседек) – ігумен і духовний наставник усіх церков і монастирів Правобережної України.

Батьки Віри були людьми освіченими, інтелігентними. Мати - Лідія Еразмівна - працювала художником-графіком, батько - Сергій Онуфрійович - залізничним службовцем.

У родині Сосюрко народилося троє дітей: Віра, Борис та Євген. За часів дитинства Віри Сергіївни в будь-якій сім’ї  незалежно від стану – селянського, міщанського чи дворянського вважалося, що дітей змалечку потрібно привчати до праці. Вже у шість років дівчинка мала свій обов’язок – мити чайний посуд уранці. Потім бабуся Оксана вирішила, що прийшов час навчати Віру вишиванню.

Змалечку Віра захоплювалася і малюванням, і грою на фортепіано, і хореографією, та з роками все більше місця в її душі займало вишивання. Перший рушник дівчинка вишила для "дяді Володі", так вона називала знаменитого земляка, письменника Володимира Короленка. Батьки Віри часто приймали в своєму полтавському помешканні Антона Макаренка, Панаса Мирного, Володимира Галактіоновича, який потім став хрещеним Віри.

Після того вишитого рушника, батьки подарували доньцi гарний український костюмчик, і їй закортіло самій вишити на ньому візерунки.

Навчалася Віра Роїк багато і охоче. Закінчила Полтавську Маріїнську гімназію,  займалася в балетній студії. Після гімназії працювала в Лубенській артілі вишивальниць. Там же дівчина почала творчо переосмислювати народні візерунки, компонувати з традиційних елементів авторські роботи.

Молода май­стриня почала брати  участь у виставках і її роботи вирізняли серед інших. Нових творчих сил і наснаги надала їй відзнака всесоюзної виставки народної творчості у Москві в 1936 році. З тих пір вишивання стало справою життя Віри Роїк.

І саме вишивання, а точніше вишиті власноруч речі, врятували від голодної смерті Віру Сергіївну, її маленького сина Вадима і матір Лідію Еразмівну під час війни. До військкомату Лубен Віра, як військовозобов’язана, прийшла добровільно, але оскільки у неї була трирічна дитина, її до армії не взяли. Ії чоловік - Михайло Роїк, замість того, аби виїхати в евакуацію зі своїм підприємством, записався у винищувальний батальйон і залишив місто з останніми відступаючими частинами.

Незадовго до окупації Полтавщини Віра Сергіївна потрапила під бомбування. Вибуховою хвилею жінку відкинуло і накрило землею. В результаті – контузія, важкі переломи, ушкоджена права рука. Кілька тижнів Віра не могла розбірливо говорити, місяць нічого не чула. Наступні два роки вона була прикута до ліжка. Майже перестала діяти права рука — основна для вишивальниці. Їй знадобилося кілька років для того, щоб навчити ліву руку вправно володіти голкою.

Саме вишивки, зроблені нею раніше, допомогли вижити їй із маленьким сином та старенькою матір’ю під час війни та окупації. Вірина мати вимінювала доньчини роботи на продукти. Так і вижили...

Повернулися з фронту брати. Чоловіка - фронтового розвідника, який пройшов шлях від Сталінграду до Варшави, ледь живого після численних поранень привезли до Лубен і теща буквально виходила зятя. Життя потихеньку почало налагоджуватися.

У 1944 році родина переїхала у Ставропольський край. Там Віра відновила стародавню техніку вишивання гладдю і хрестиком, які опанувала ще в Лубнах, працюючи в артілі. Ушкоджена під час війни права рука не працювала, але вона навчилася вишивати лівою.

У 1952 році родина Роїк знову змінила місце проживання. Цього разу перебралися до Криму - так Вірі Сергіївні порадили лікарі. Переїхали у теплий, сонячний, гамірний Сімферополь. Тут її талант художниці і педагога розкрився в повній мірі. За визнанням мистецтвознавців, Віра Роїк створила справжню кримську школу української вишивки.

Понад десять років Віра Сергіївна присвятила навчанню підростаючого покоління - дівчаток з Півдня - тонкощам української вишивки – традиційних для Полтавщини, Тернопільщини, Харківщини, Київщини та Буковини орнаментів. Адже вишивка – це не просто набір кольорових стіжків на тканині. У ній - код посилання, де кожний колір і візерунок несе в собі зашифровану інформацію.

Чому горловину сорочки,  манжет і поділ прикрашали вигадливим орнаментом? Щоб він проганяв зло. Чому в народній вишивці так часто використовують усі відтінки червоного – від теракотового до бездоганно багряного? Тому, що червоний колір символізує життя. Прямі лінії – легка дорога, квітка – щастя і любов, півень – добробут і статки.

Вишивки майстрині користувалися великим успіхом. Її роботи експонуються у найвідоміших музеях світу. Навіть у традиційні композиції Віра Сергіївна вносила щось своє, пережите. І це своє робило їх оригінальними й водночас справжніми здобутками народної творчості. Майстриня оволоділа 300 видами вишивальної техніки, серед яких перевагу надавала рідним полтавським рушниковим швам. На її творчих полотнах розквітали фантастичні квіти і чарівні візерунки, червоні півники й сонце, святкові весільні мотиви.

Віра Сергіївна вважала визначальним колір і малюнок. Що було на душі — таку нитку й брала. Вона працювала хрестиком, полтавською гладдю, рушниковими швами, найрізноманітнішими мережками. В 1963 році закінчила річні курси вишивання, крою та шиття Московського навчального художнього комбінату.

Більше півстоліття Віра Сергіївна прожила в Криму. Всі ці роки намагалася розвивати там українське декоративно–ужиткове мистецтво, як вона писала, "на прикладі моєї рідної Полтавщини, де міцні традиції народної творчості".

У 1981 році вперше на полтавській землі, в Лубнах, відкрилася персональна виставка Віри Роїк під назвою "Український рушничок". Ця назва її виставки залишилася назавжди. Художниця любила Полтавщину і періодично відвідувала з виставками свої улюблені міста: Полтаву, Гадяч, Диканьку, Кобеляки, Лубни, де завжди зустрічала доброту, розуміння її творчості. У своїй книзі "Мелодії на полотні" Віра Роїк писала про своє відвідування малої Батьківщини: "Тут я заряджаюсь оптимізмом, знаходжу нові мотиви для моїх витворів, отримую нові враження від знайомства з художниками, письменниками, поетами, вишивальницями... Моє коріння звідси... Полтавська земля є невичерпним джерелом моєї творчості". А себе май­стриня називала "кримською полтавкою".

У 2003 році Віра Сергіївна здійснила турне Полтавщиною (Лубни, Миргород, Полтава), а першим містом, куди вона привезла свою 77 персональну виставку "Український рушничок", були Кобеляки. Тут, у Державному музеї літератури і мистецтв із величезним успіхом у липні 2003 року пройшла її виставка. Згодом у цьому музеї була відкрита постійно діюча експозиція, присвячена творчості Віри Роїк.

Загалом майстриня організувала 140 персональних виставок своїх творів "Український рушничок", у тому числі в усіх обласних центрах України, а також у Росії, Німеччині, Болгарії, Польщі, Туреччині. Брала участь у 287 загальних художніх виставках у СРСР, Україні і за кордоном, у тому числі в Бельгії, Франції, Угорщини, Італії, Монголії, США, Хорватії та інших країнах.

Віра Сергіївна залишила людям величезний творчий спадок, який становить понад тисячу оригінальних робіт, понад триста з яких майстриня виконала за власними орнаментами.

Її роботи нині прикрашають експозиції чотирьох десятків музеїв світу. Виставкову діяльність Віра Сергіївна продовжувала ледь не до останніх днів свого життя, сама їздила зі своїми творами світом. Своє вміння Віра Роїк передала внучці Аліні і правнучці Юлі.

У 1960-ті вона створила Музей народної творчості Криму, а в 2006 році ініціювала заснування Міжнародної премії у сфері народного мистецтва свого імені.

Віра Сергіївна Роїк – Герой України, нагороджена орденом Княгині Ольги, вона - Заслужений майстер народної творчості України, Заслужений художник Криму, лауреат Державної премії Автономної Республіки Крим і премії імені Володимира Короленка. Нагороджена Міжнародним орденом Миколи Чудотворця І ступеня "За примноження добра на землі". Роїк була членом Національної спілки художників України і майстрів народної творчості України. Володіла 300 видами технік вишивання народів світу.

Віра Роїк — Почесна громадянка Кобеляк, Лубен та Сімферополя.

Люблю бувати на морі, особливо коли воно штормить. Важкі вали розбиваються об берег міріадами бризок. Хвилі квапляться наздогнати одна одну, але їм це не вдається. Таке й моє життя:  стараюся бути на гребені хвилі й не допустити, щоб стихія мене зім’яла

 — писала у своїй книзі  "Мелодії на полотні" Віра Сергіївна.

Померла майстриня 3 жовтня 2010 року, поховали її у Сімферополі. Там же, незважаючи на анексію Криму, є люди, які щороку згадають славну полтавку Віру Роїк.

Олена ПОЛЯНІНА

 

історія, пам'ять, культура, мистецтво, Віра Роїк, Крим

За темою:

Топ-5 за тиждень :