Жителька полтавського села 15 років не може отримати український паспорт

  Яніні Брижань було 16 років, вона навчалася у Драбинівській середній школі Новосанжарського району. Всі її однокласники отримали паспорти, але їй відмовили з незрозумілих причин.

Після закінчення дев’яти класів поступала в СПТУ на бухгалтера в Кобеляках, пройшла співбесіду, але її не зарахували до складу студентів, бо в неї не було паспорта.

Яніна знову поїхала у паспортний стіл Новосанжарського РВВС. Але їй знову розказували складною канцелярською мовою, що паспорта їй не видадуть. Невдовзі дівчину погукали заміж у Малу Перещепину. Весілля було, а от сільради і штампу в паспорті - ні.

Народжувала Яніна дитину у Новосанжарській ЦРЛ. Але трохи не втратила молока, бо страшенно перенервувала, коли лікарі категорично відмовилися віддавали донечку "безпаспортній" породіллі. Свекруха, яка працювала в сільраді, якось змогла вмовити заввідділенням, котра обмежилася розпискою Яніни.

Відтоді двічі на рік жінка їздила в паспортний стіл райвідділу міліції, потім (після реогранізації) у Державну міграційну службу (ДМС). Однак до отримання заповітного документу це її не наближало. Її посилали в Київ у посольство Російської Федерації відмовитися від російського громадянства.

Яніна не розуміла, чому вона туди повинна їхати, адже ніколи не була громадянкою Росії.

Кілька років тому Новосанжарська РДА навіть виділила їй матеріальну допомогу в розмірі 400 грн на поїздку в Київ, але жінка не наважилася її отримати, бо, по-перше, їй сказали, що довідка консульського відділу російського посольства коштує 500 доларів, по-друге, побоялася вперше їхати так далеко здому, а по-третє, на поїзд без паспорта квитків не продавали.

У 2014 році Новосанжарський районний сектор Управління ДМС в Полтавській області очолила Ірина Федоренко. Однак Яніна не знайшла порозуміння і з новим керівником. Навіть, каже, ставлення стало ще гіршим — принижувала, змушувала їхати в Росію отримувати російський паспорт, нахвалялася депортувати.  Яніна запам’ятала фразу Федоренко (бо казала неодноразово):  За рішенням суду ми паспорт не видаємо…

Хтозна, як довго ще тривали б знущання чиновниці над жінкою, та хтось у 2016 році порадив Яніні звернутися до новосанжарського адвоката Ольги Петрушанко. Та взялася допомогти жінці безкоштовно і домоглася, щоб сектор УДМС видав Яніні Брижань довідку про встановлення її особи.

 Ще маленькою дівчинкою Яніна справді по кілька місяців на рік перебувала з мамою в Росії, куди та виїздила на заробітки вахтовим методом з 1992 по 1994 рр.

Але Яніна остаточно повернулася з Росії 1994 року (їй було 9 років), жила у бабусі і ходила в Драбинівську школу.

Її мама, Людмила Брижань після повернення спочатку отримала вид на проживання в Україні, і тільки у 2004 отримала паспорт громадянки України. Але у довідці про реєстрацію Людмили Брижань громадянином України працівники паспортного столу не вписали її доньку Яніну.

І ця помилка чи халатність  відіграла негативну роль у долі Яніни.

Вона ніколи не ходила на вибори, бо її немає в списках виборців і вона не може пред’явити виборчій комісії паспорт. Вона не могла поїхати поїздом до родичів чи у подорож, не могла отримали посилки чи поштового переказу. Вона не змогла здобути спеціальність. Не змогла отримувати соціальну допомогу при народженні дитині та субсидію на комунальні. Не змогла подати позов про стягнення аліментів на дочку з батька дитини.  Яніна ніде не могла офіційно працевлаштуватися.

А ще вона вже втратила півтора десятка років трудової діяльності й навіть якщо уявити, що на другий день після отримання паспорту влаштується по трудовій книжці, то до виходу на пенсію не зможе виробити навіть той стаж, який необхідний для отримання мінімальної пенсії.

Тож бюрократи на Полтавщині 15 років знущалися з Яніни, замість того, щоб допомогти народженій в Україні українці, котра постійно проживає в Україні, отримати паспорт громадянина України. 

На сьогодні Яніна Брижань подала заяву про набуття українського громадянства, і можливо, після цього, зможе отримати паспорт, повідомила правозахисниця Людмила Стельмах.