Якими стануть вулиці Полтави. Пояснення нових назв провулку Войкова, вулиць Щорса, Волочаївської, Шліхтера, Фрунзе. Частина 3

Наступні п'ять вулиць у нашій розповіді - провулок Войкова (може стати Євгена Федорова), Волочаєвська (може стати Віктора Носова), Щорса (може стати Василя Барки), Шліхтера (може стати Дмитра Солов'я), Фрунзе (може стати Святослава Хороброго, Кобеляцькою або Європейською).

Першу частину читайте тут, другу - тут.

Войкова - Академіка Євгена Федорова

Було: провулок Войкова. Член ВКП(б), член Єкатеринбурзьковго воєнно-революційного комітету. Заступник голови Колегії Народного комісаріату зовнішньої торгівлі.

Стане: провулок Академіка Євгена Федорова.

^{Фото histpol.pl.ua}

Євген Федоров (1909–1986) – радянський і український астроном, дійсний член АН УРСР (з 1969). Народився в Іркутську. У 1937 закінчив Іркутський університет. У 1939-1941 працював асистентом, старшим викладачем, директором обсерваторії Іркутського університету. У 1941-1944 – учасник Другої світової війни. У 1944-1947 – аспірант Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР, в 1947-1959 – науковий співробітник, учений секретар Полтавської гравіметричної обсерваторії АН УРСР. На честь ученого названо астероїд 7628. З 1959 працює в Головній обсерваторії АН УРСР (до 1973 – директор, до 1979 – завідувач відділом фундаментальної астрометрії, з 1979 – консультант). Автор понад 200 наукових робіт. Основні наукові роботи присвячені астрометрії, теоретичним і практичним питанням обертання Землі, його зв'язків із різними геофізичними процесами, а також питанням побудови координатних систем в астрономії і геодинаміці. Відповідальний редактор (1965-1975) міжвідомчого збірника "Астрометрія і астрофізика", що видавався Головною астрономічною обсерваторією АН УРСР. Займався питаннями реорганізації Міжнародної служби руху полюсів на основі нових прогресивніших ідей. Своєю діяльністю сприяв розвитку і зміцненню зв'язків між ученими різних країн. Президент Комісії N 19 "Вивчення змінності широт" Міжнародного астрономічного союзу (1955-1961), голова Комісії з вивчення обертання Землі Астрономічної ради АН СРСР (1962-1966). Лауреат Державної премії УРСР (1983). За активну участь у підготовці всесвітнього святкування 500-річного ювілею Миколая Коперника і внесок в астрономічну науку нагороджений золотим знаком ордена "За заслуги" ПНР (1973). Нова назва пропонується для провулку біля Полтавської гравіметричної обсерваторії.

Волочаївська - Віктора Носова

Було: вулиця Волочаївська. Назва пов'язана зі встановленням радянської влади на Далекому Сході Росії. 5-14 лютого 1922 року в районі станції Волочаївка Амурської залізниці проходили завершальні бої громадянської війни в Росії.

Стане: вулиця Віктора Носова

^{Фото vorskla.com.ua}

Віктор Носов (19.07.1940 – 17.04.2008) - радянський та український футболіст і тренер. Майстер спорту СРСР, заслужений тренер України. У 1968-1972 рр. грав за ФК "Будівельник" (Полтава). Працював тренером і головним тренером донецького "Шахтаря" (1977 - 1985, володар Кубка СРСР 1980 і 1983 року, срібний призер чемпіонату СРСР 1979 року). Тренував команди "Шахтар" (Макіївка), "Колос" (Полтава) у 1973-1974, "Кривбас" (Кривий Ріг), "Пахтакор" (Ташкент), "Зоря" (Ворошиловград), "Динамо" (Ставрополь), "Верес" (Рівне), "Ворскла" (17 червня 2005 — липень 2007). Поруч із вул. Волочаївська знаходиться тренувальна база ФК "Ворскла".

Щорса - Василя Барки

Було: вулиця Щорса. Учасник встановлення радянської влади в Україні. Командир 1 Українського радянського полку ім.Богуна у 1918 році.

Стане: вулиця Василя Барки

Василь Барка (справжнє ім'я та прізвище - Василь Костянтинович Очерет, 16.07.1908, с.Солониця, нині Лубенського району Полтавської області – 11.04.2003, Глейн Спейн, США) – український письменник і перекладач. Навчався в Лубенському духовному училищі ("бурсі"), яке згодом було перетворено на трудову школу, закінчив Лубенський педагогічний технікум (1927), працював учителем фізики і математики в шахтарському селищі Сьома Рота на Донбасі. У 1930 в Харкові Василь Барка видає книгу поезій "Шляхи". Але "Літературна газета" звинуватила його у виявах "класово ворожого" світогляду, "буржуазному націоналізмі", у спробах відновити релігійний "пережиток капіталізму". Автора примусили публічно при всіх каятися на зборах Російської асоціації пролетарських письменників, до української секції якої він входив. Друга книжка В.Барки "Цехи" виходить 1932 року в Харкові, вона "ідеологічно правильна" і цілком на "виробничі сюжети". Вірші цієї збірки створювалися під враженням спостережень на заводі "Красноліт", де письменник був у "творчому відрядженні". У 1940 він успішно захистив дисертацію, згодом читав лекції з історії західноєвропейської літератури на філологічному факультеті Ростовського університету. У 1941 письменник добровольцем іде у "народне ополчення", хоча і має можливість звільнитися за станом здоров'я. Під час одного з наступів німців у 1942 його було тяжко пораненено. Після розгрому Берліна разом з іншими вигнанцями-втікачами він здійснив 1000-кілометровий перехід до Авсбурга до табору "Ділі" (табір для переміщених осіб). У 1950 році за офіційним дозволом Василь Барка переїхав до Америки, де працював над історією української літератури. За кордоном видав окремі частини під назвами "Хліборобів Орфей, або кларнетизм", "Правда Кобзаря" (1961). Кілька років працював редактором на радіостанції "Свобода". Великий успіх мала проза: романи "Рай" (Нью-Йорк, 1953), "Жовтий князь" (Мюнхен-Нью-Йорк, 1963; Київ, 1991), роман у віршах "Свідок для сонця шестикрилих" (1981). У романі "Жовтий князь" автор розповів світові про трагічні події в Україні 1932-1933. Останні три роки Василь Барка хворів, розбитий паралічем, немічний, втративши сили з надмірної праці.

Шліхтера - Дмитра Солов'я

Було: вулиця Шліхтера. Радянський державний і партійний діяч, учасник встановлення радянської влади в Росії та Україні, народний комісар земельних справ, народний комісар продовольства (1917-1918), член Тимчасового робітничо-селянського уряду України (1918-1919), народний комісар продовольчих справ УСРР (1919), голова Тамбовського губвиконкому (1920-1921), придушував селянський повстанський рух.

Стане: вулиця Дмитра Солов'я

Дмитро Федорович Соловей - (04.11(23.10).1888, м.Срібне Прилуцького повіту Полтавської губернії, нині Чернігівської області – 09.07.1966, м.Сент-Пол, Міннесота, США) – український історик, публіцист, культурно-просвітній діяч. Походить із селянської родини. 1909 року закінчив Сумську гімназію, навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету, захоплювався ідеями Михайла Драгоманова. 1914 року заарештований за участь у підготовці демонстрації до 100-річчя з дня народження Шевченка і висланий до Полтави, де жив до 1925 року. В 1918–1923 працював інструктором культосвітніх справ при Полтавській спілці споживчих товариств. У 1920–1921 півроку знаходився під арештом у Харкові. З 1925 мешкав і працював у Харкові, в 1926–1929 навчався в аспірантурі науково-дослідної кафедри історії української культури під керівництвом Д.Багалія. Згодом був науковим працівником науково-дослідного інституту історії української культури імені академіка Багалія. У 1927–1929 – член президії Українського краєзнавчого комітету та співробітник журналу "Краєзнавство". У повоєнні роки мешкав у таборі Ді-Пі у Ганновері. З 1950 - у США. Автор численних публікацій, у тому числі про Голодомор 1932-1933 в Україні, про діячів української культури – Лесю Українку, Тараса Шевченка, Івана Мазепу; книги "Розгром Полтави" (Вінніпег, 1974; друге видання – Полтава, 1994).

Фрунзе - Святослава Хороброго/Кобеляцька/Європейська

Було: вулиця Фрунзе. Радянський військовий діяч, голова Реввійськради СРСР, нарком з військових і морських справ (1925). Учасник встановлення радянської влади в Україні.

Стане: вулиця Кобеляцька або вулиця Святослава Хороброго або вулиця Європейська

Князь Святослав "Хоробрий" - руський князь, державний діяч, політик і військовик із династії Рюриковичів. Великий князь Київський, правитель Русі (945, самостійно з 964–972). Син князя Ігоря і його дружини, княгині Ольги. Батько Володимира Великого, дід Ярослава Мудрого. Проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів. Спричинив занепад Хазарського каганату та Першого Болгарського царства.

^{Макет пам'ятника Святославу Ігоревичу, який перемагає хазарів. На щитах - зображення знаків обох народів. Пам'ятник установлений у Білгороді (Росія)}

Кобеляцька - історична назва Кобеляцький шлях.

Європейська - центральна вулиця, символізує вектор розвитку нашої держави.