Художник: "Кращий спосіб втратити жінку - намалювати її"

Нагадаємо, що Гамлет презентував свою концептуальну виставку полтавцям. На зустріч із художником прийшло вдосталь людей, сидячих місць не вистачало. Завітав навіть пес, який розважав публіку на задніх рядах.

Діалог художника з гостями вийшов доволі активним та змістовним.

Гамлет розповідав свої історії відверто та з гумором. Варто зазначити, що його життя — дуже авантюрне та багате на несподівані повороти.

Про стріт-арт у Полтаві

До Полтави мене запросили організатори галереї, приїхав, подивився місто і погодився тут намалювати стріт-арт. Я готував стінку у подвір’ї до малюнку і спостерігав, як багато студентів курять біля гаражу. Це мене надихнуло зробити ще одну роботу. Малюнок на «курилці» навіть зайняв у мене більше часу, ніж основний.

Коли мене запрошують в якесь місто і показують стінку, на якій треба малювати стріт-арт, то важко щось придумати – ідея з гаражем виникла абсолютно спонтанно.

Взагалі, необхідно приїхати у місто, трішки по ньому погуляти, відчути його атмосферу й тоді починають виникати ідеї.

Я думав, що це — "курилка" біля техуніверситету. Кли дізнався, що це — педагогічний університет, то був шокований, адже був свідком того, які розмови там вели майбутні педагоги.

Стріт-арт – як екстремальне заняття

Був випадок у Тернополі, коли ми писали вірш Жадана на семиметровій висоті. У нас велика драбина, яка розтягується, але навіть її не вистачало. Ми зняли запобіжники з неї, і я поліз угору, друг тримав на землі — це було дуже екстремально.

Також був випадок, коли я впав із драбини. Мені пощастило, бо під час падіння я відштовхнутися від неї, дивом нічого не зламав, але фарба по законам фізики вилилася на мене —  я був увесь у червоному.

Про виставку

Над нею я почав працювати у січні цього року. До того багато пив і мені потрібно були з цим покінчити, відволіктися чимось. За перший місяць я намалював десять картин, а ще одинадцять робіт малював протягом року, завершив остаточно другого вересня.

Про навчання

Після дев’ятого класу пішов навчатися в художнє училище, адже дуже хотів малювати, бути художником, а бажання у школі сидіти не було. Тим паче, навчання мені давалося дуже складно, хоч і міг робити уроки вечорами. Благополучно відучився п’ять років в училищі, а потім вступив до академії. Звідти мене хотіли відрахувати вже на першому курсі, та й взагалі було багато проблем із викладачами.

Я зрозумів, що потрібно діяти, почав активно організовувати власні виставки, ходити на інші, спілкувати з людьми у цій сфері.

Врешті-решт мене відрахували на третьому курсі. Перед цим сказав декану, що це у нього проблеми. Сказав йому, що через рік буду представляти Україну, наприклад, у Франції, а ви будете червоніти через те, що відрахували мене.

До того ж, за два місяці до цього був номінований на премію Пінчука і зрозумів, що все у мене тепер буде добре.

Про виставки за кордоном

Я помилився, кажучи декану, що буду робити виставки за кордоном через рік. Це відбулося вже за півроку. Мене запросили у Францію, я був єдиним із українських художників, представлених там. Презентував свої виставки на одному із найвідоміших форумів  — венеціанській Biennale. Також мої роботи бачили у багатьох європейських містах.

Про арт-галерею Пінчука

Це — дуже крутий центр сучасного мистецтва. Аналогів такої галереї в Україні нема, тому всі її критикують. Мені дуже допомогла ця галерея, я там знайомився та спілкувався із багатьма видатними людьми.

Цей арт-центр презентує роботи таких художників, яких виставляють у світі, а тут привезли до Києва і всі бажаючі можуть подивитися на ці роботи.

Про власне життя

Моє життя дуже веселе, кожен день відбувається щось цікаве — я цим насолоджуюсь. Раніше жив майже без грошей, заробляв, малюючи роботи іншим студентам, проте завжди щось зі мною відбувалося, я потрапляв у різноманітні життєві ситуації.

Я щасливий, що займаюся улюбленою справою, заробляю цим на життя, можу комусь приносити задоволення. Ніколи у мене немає депресії, вся моя туга залишається на картинах, наприклад, як на цій виставці.

У молодості часто мандрував автостопом, познайомився із багатьма цікавими людьми — це був неймовірний досвід.

Був випадок, що мені навіть погрожували пістолетом, коли ми з другом вночі гомоніли.

Батьків засмучував тільки своїм навчанням у школі, а на фоні своєї сестри з бурхливим характером, був гарним та слухняним сином.

Про табу на жінок

Власне, для мене малювати жінку — табу. Чоловіка, як не малюй, завжди вийде гарно, хоч ручкою, хоч валиком. Я довго думав, чому саме так і зрозумів, що малювати чоловіків мені просто, адже знаю їх натуру.

Жінок не розумію, тому й не можу їх малювати. Спілкуватися з ними можу спокійно, у мене навіть друзів-жінок більше, ніж чоловіків. Але це не означає, що я їх розумію, хоча й намагаюся.

Для мене кращий спосіб втратити жінку — намалювати її...