Нагадаємо, що Гамлет презентував свою концептуальну виставку полтавцям. На зустріч із художником прийшло вдосталь людей, сидячих місць не вистачало. Завітав навіть пес, який розважав публіку на задніх рядах.
Діалог художника з гостями вийшов доволі активним та змістовним.
Гамлет розповідав свої історії відверто та з гумором. Варто зазначити, що його життя — дуже авантюрне та багате на несподівані повороти.
Про стріт-арт у Полтаві
До Полтави мене запросили організатори галереї, приїхав, подивився місто і погодився тут намалювати стріт-арт. Я готував стінку у подвір’ї до малюнку і спостерігав, як багато студентів курять біля гаражу. Це мене надихнуло зробити ще одну роботу. Малюнок на «курилці» навіть зайняв у мене більше часу, ніж основний.
Коли мене запрошують в якесь місто і показують стінку, на якій треба малювати стріт-арт, то важко щось придумати – ідея з гаражем виникла абсолютно спонтанно.
Взагалі, необхідно приїхати у місто, трішки по ньому погуляти, відчути його атмосферу й тоді починають виникати ідеї.
Я думав, що це — "курилка" біля техуніверситету. Кли дізнався, що це — педагогічний університет, то був шокований, адже був свідком того, які розмови там вели майбутні педагоги.
Стріт-арт – як екстремальне заняття
Був випадок у Тернополі, коли ми писали вірш Жадана на семиметровій висоті. У нас велика драбина, яка розтягується, але навіть її не вистачало. Ми зняли запобіжники з неї, і я поліз угору, друг тримав на землі — це було дуже екстремально.
Також був випадок, коли я впав із драбини. Мені пощастило, бо під час падіння я відштовхнутися від неї, дивом нічого не зламав, але фарба по законам фізики вилилася на мене — я був увесь у червоному.
Про виставку
Над нею я почав працювати у січні цього року. До того багато пив і мені потрібно були з цим покінчити, відволіктися чимось. За перший місяць я намалював десять картин, а ще одинадцять робіт малював протягом року, завершив остаточно другого вересня.
Про навчання
Після дев’ятого класу пішов навчатися в художнє училище, адже дуже хотів малювати, бути художником, а бажання у школі сидіти не було. Тим паче, навчання мені давалося дуже складно, хоч і міг робити уроки вечорами. Благополучно відучився п’ять років в училищі, а потім вступив до академії. Звідти мене хотіли відрахувати вже на першому курсі, та й взагалі було багато проблем із викладачами.
Я зрозумів, що потрібно діяти, почав активно організовувати власні виставки, ходити на інші, спілкувати з людьми у цій сфері.
Врешті-решт мене відрахували на третьому курсі. Перед цим сказав декану, що це у нього проблеми. Сказав йому, що через рік буду представляти Україну, наприклад, у Франції, а ви будете червоніти через те, що відрахували мене.
До того ж, за два місяці до цього був номінований на премію Пінчука і зрозумів, що все у мене тепер буде добре.
Про виставки за кордоном
Я помилився, кажучи декану, що буду робити виставки за кордоном через рік. Це відбулося вже за півроку. Мене запросили у Францію, я був єдиним із українських художників, представлених там. Презентував свої виставки на одному із найвідоміших форумів — венеціанській Biennale. Також мої роботи бачили у багатьох європейських містах.
Про арт-галерею Пінчука
Це — дуже крутий центр сучасного мистецтва. Аналогів такої галереї в Україні нема, тому всі її критикують. Мені дуже допомогла ця галерея, я там знайомився та спілкувався із багатьма видатними людьми.
Цей арт-центр презентує роботи таких художників, яких виставляють у світі, а тут привезли до Києва і всі бажаючі можуть подивитися на ці роботи.
Про власне життя
Моє життя дуже веселе, кожен день відбувається щось цікаве — я цим насолоджуюсь. Раніше жив майже без грошей, заробляв, малюючи роботи іншим студентам, проте завжди щось зі мною відбувалося, я потрапляв у різноманітні життєві ситуації.
Я щасливий, що займаюся улюбленою справою, заробляю цим на життя, можу комусь приносити задоволення. Ніколи у мене немає депресії, вся моя туга залишається на картинах, наприклад, як на цій виставці.
У молодості часто мандрував автостопом, познайомився із багатьма цікавими людьми — це був неймовірний досвід.
Був випадок, що мені навіть погрожували пістолетом, коли ми з другом вночі гомоніли.
Батьків засмучував тільки своїм навчанням у школі, а на фоні своєї сестри з бурхливим характером, був гарним та слухняним сином.
Про табу на жінок
Власне, для мене малювати жінку — табу. Чоловіка, як не малюй, завжди вийде гарно, хоч ручкою, хоч валиком. Я довго думав, чому саме так і зрозумів, що малювати чоловіків мені просто, адже знаю їх натуру.
Жінок не розумію, тому й не можу їх малювати. Спілкуватися з ними можу спокійно, у мене навіть друзів-жінок більше, ніж чоловіків. Але це не означає, що я їх розумію, хоча й намагаюся.
Для мене кращий спосіб втратити жінку — намалювати її...
Додаток для Android
