У це важко повірити, але сьогодні надійшла трагічна звістка: не стало нашого колеги, головного редактора "Полтавської Думки" Олександра Кулика.
Ще три роки тому свій 60-річний ювілей він відзначав напівмарафоном довкола Корпусного парку, де мало чим поступався молодим марафонцям і дуже тим тішився. Адже журналістика і спорт завжди йшли поруч у його житті. Працюючи у газеті "Зоря Полтавщини" він не лише вів спортивну рубрику, але й своїм прикладом залучав колег до здорового способу життя, до фізкультури і спорту. Був прекрасним футболістом, шахістом, чудово грав у шахи… Тому й організовував перші спартакіади журналістів Полтавщини, сам брав у них активну участь. І перемагав!
Таким було його не лише спортивне, але й журналістське та громадянське кредо – завжди і скрізь перемагати! У 1990 році він взявся за створення одного з перших не лише на Полтавщині, але й в Україні загалом видання, незалежного від компартійного впливу – газети міської громади "Полтавський вісник". За чотири роки, які Олександр Кулик очолював редакцію, він не лише "з нуля" створив колектив, але й разом із колегами зробив тижневик найпопулярнішим у Полтавській області. 1994 року заснував газету "Полтавська думка", яка теж дуже швидко стала рупором демократичних сил, здобула прихильність читачів. Саме як журналіст, автор десятків журналістських розслідувань Олександр Кулик і сам завоював неабиякий авторитет громади. Тож недарма його двічі обирали депутатом Полтавської міської ради, а 1998 року виборці Полтави Полтавського, Диканського і Решетилівського районів обрали народним депутатом України по своєму округу...
А ще Олександр Кулику особисто мені імпонував тим, що знав напам’ять сотні віршів багатьох українських поетів, а особливо любив Василя Симоненка. І не просто любив, а міг декламувати його твори годинами, бо мав до того добрий артистичний хист. Пригадую, як над полтавським майданом у часи Революції гідності багатотисячний натовп повторював за Олександром Куликом:
Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина, І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні.
Це сказано і про нього! … Таких як Кулик називають "правдорубами". Безкомпромісний, до кінця відданий професії і своєму громадянському обов’язку, він завжди залишався чесним по відношенню до себе та інших, завжди боровся за правду і справедливість. Так само боровся він до кінця і з підступною хворобою, яка так несподівано накинула на нього свої пута. Навіть після тяжкої операції, повернувшись із Києва до Полтави, Олександр ще кілька місяців тому підбадьорював нас, колег: все буде добре, я вже починаю тренуватися, ще зустрінемося і на футбольному полі, і на біговій доріжці… Не судилося! Вічна пам'ять і Царство Небесне тобі, наш неспокійний друже!
Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ
Біографічна довідка Кулик Олександр Васильович народився 26 вересня 1953 року в селі Петрівка Полтавського району. Громадянин України. У 1974 році Олександр Кулик закінчив філологічний факультет Полтавського державного педінституту. У цьому ж році розпочав трудову діяльність на заводському радіомовленні Полтавського заводу газорозрядних ламп. 1974 — 1975 рр. — служба в армії. З 1975 по 1980 роки — кореспондент відділу сільського господарства районної газети Полтавського району. 1980 — 1990 — спеціальний кореспондент обласної газети "Зоря Полтавщини". У 1986 році визнаний кращим журналістом-екологом України. 1990 — 1994 — головний редактор газети полтавської міськради "Полтавський вісник". 1994 — 1998 — головний редактор обласної газети "Полтавська думка". 1998 — 2002 — народний депутат України, самовисуванець. 2003 — 2008 — головний редактор "Полтавської думки", директор інформаційно-видавничого агентства "Полтава-Факт". З 2008 року — старший викладач Полтавського інституту економіки і права. За журналістську і правозахисну діяльність нагороджений орденом Спілки офіцерів України — Хрестом "За мужність". У 2009 році визнаний кращим журналістом України в жанрі журналістських розслідувань проти корупції.
У Миргороді відбулося урочисте вручення нагороди "Народний герой України" військовослужбовцям, які захищали територіальну цілісність і суверенітет нашої держави.
Серед групи нагороджених був і прикордонник Євген Пікус (посмертно), який із товаришами по службі зупинив у 2014 році прорив диверсантів, повідомляє Держприкордонслужба. Пікус, будучи офіцером Східного регіонального управління Держприкордонслужби, під час виконання бойового завдання в районі пункту пропуску "Красна Талівка" (Луганська область) 11 липня 2014 року врятував життя двом прикордонникам, які підірвалися на фугасі й отримали важкі поранення. Євген виніс їх з-під вогню. За це він був нагороджений медаллю "За військову службу Україні".
Пізніше біля Красної Талівки прикордонники, серед яких був і Пікус, зіткнулися з диверсійно-розвідувальною групою, яка перейшла кордон із території Росії. Бій тривав дві з половиною години. Загинули четверо прикордонників, іще троє були поранені. Серед загиблих був і підполковник Євген Пікус. Військовослужбовці вистояли, прорив диверсантів не вдався. 8 вересня 2014 року указом Президента Євген Пікус був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня - за особливу мужність і героїзм, виявлені в захисті держави, суверенітету і територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі.
Додаток для Android
