12:12 09.04

Переселенці вважають полтавців "хитрими, але добрими"

Морозець і хризантеми, висаджені переселенцями із зони АТО у полтавському дендропарку, прикрасять русло струмка, який веде до першого ставка - вже цієї осені. Вони саджали - і говорили про своє життя-буття.

Вчора у Полтавському дендропарку вимушені переселенці з Донецької та Луганської областей допомагали працівникам садово-паркового мистецтва - висаджували квіти. Але виїзд до дендропарку для них також став черговою зустріччю і спілкуванням один із одним. Тому переселенці неохоче говорили з журналістами – мовляв, черговий піар на них хтось хоче зробити…

Без піару нашими співрозмовниками стали донеччанин середнього віку Олег і луганчанки Марина з дочкою Сабріною.

Я думав, що весь той "беспрєдєл" швидко закінчиться і життя відновиться. Але ні. Багато що пішло прахом – хороша робота, неможливість повернутися до своєї квартири, де я зробив хороший ремонт. Тепер мені потрібна операція. На щастя, допомагають грошима благодійники і волонтери, сподіваюся, все буде добре. Я з дружиною розлучений, вона у Києві. А дочка – в Одесі, тренується до чемпіонату з плавання в Бразилії серед юніорів. Це радість. Але краще жити там, де звик, звичайно. Чи хочу повернутися? Поки що це небезпечно, але, знаєте, життя там іде майже так само, як колись. З роботою складніше, але люди отримують зарплату. Наприклад, на підприємства Ахметова раз на місяць приїздлять наші, українські, бійці із банкоматами, звідки працівники отримують свої гроші. Якісь договорняки

- розповідає донеччанин Олег.

Якраз перед війною ми збудували гарний приватний будинок у центрі Луганська. Моєму сину 23, а донечка зовсім маленька. Ми втекли, коли були сильні обстріли літом. Син себе ні тут, ані у Києві не знайшов. А ми з чоловіком та Сабріною вирішили переїхати. Уже два роки як. Виявилося, страх за дитину більший за прагнення жити звичним життям. Якось призвичаїлися – я знайшла роботу в інтернеті, чоловік мотається до Києва

- говорить луганчанка Марина.

Її маленька дочка дуже хоче додому, бо там "мій кіт, мій брат, мої улюблені іграшки". А поки що вона грається з дітками в Полтаві, приміром, із Максимом – онуком кіборга Валерія Боняківського, який загинув у руїнах Донецького аеропорту.

Загалом вимушені переселенці Полтавою задоволені, але "з роботою у вас складно". І люди в нашому місті різні трапляються: переважно добрі, але є й такі, які не проти заробити на чужому горі, приміром, здаючи втридорога квартири вихідцям з Донбасу.

Анна СОЛТОВСЬКА

переселенці, дендропарк