ЗАСНОВАНО 21 ГРУДНЯ 2015 РОКУ

Курс валют
Загружаем курсы валют от minfin.com.ua

10:45 26.07


Він добре знає, що таке війна. Інтерв'ю з легендою ворсклян Армендом Даллку

Українська журналістка Дарія Мещерякова поспілкувалася з легендою полтавської "Ворскли" Армендом Даллку у Косові.

 

Останні два місяці я перебуваю в Приштині, оскільки уряд Косова вирішив підтримати українських журналістів, надавши їм притулок. Косовари розуміють, що зараз відчувають українці, у них також була війна. Ніде в Європі я не зустрічала подібної солідарності і розуміння. 

У перші ж хвилини у Приштині моя албанська колега сказала мені: "Мій сусід колись грав у футбол в Україні. Можливо, ти його знаєш – Арменд Даллку. Він дуже хоче з усіма познайомитися". 

Я зайшла в одне з кафе Приштини, а Арменд уже сидів поруч із Владиславом Хомутовим та його дружиною Вікторією. 

"Сюрприз! Влад тепер грає за мою команду, тому українців у Косові побільшало", – сказав Арменд. 

Вихованець "Шахтаря" приєднався до косоварського клубу "Дукаджині", який з 2020 року тренує легенда полтавського футболу Арменд Даллку. У 2005-2016 роках він виступав за полтавський клуб, провівши 292 матчі і вигравши Кубок України. Став його легендою "Ворскли".

В інтерв'ю для Tribuna.com він поділився спогадами та розповів про своє відношення до війни в Україні.

- Ви були чи не першим албанським гравцем в Україні. 2005 року наш чемпіонат був не дуже популярним серед іноземців. Чому ви так ризикнули і поїхали до незнайомої країни?

– Дебатик Цуррі приїхав на два місяці раніше за мене. Збірна Албанії грала проти України, мені був лише 21 рік, я дебютував у збірній. Там мене й помітили. Одразу після матчу я отримав виклик із «Ворскли», щоб подивитися базу та всю інфраструктуру. Ну я й поїхав, хоч у мене були зовсім інші плани. Я виступав в «Ельбасані» в Албанії, ми якраз у єврокубки вийшли. Навіть одну гру зіграв.

Так, ми взагалі нічого не знали про Україну. Тільки за старими радянськими фільмами її асоціювали. Мої батьки намагалися мене відговорити, мовляв, куди йдеш? Думав, що зараз прилечу, а мене почнуть допитувати в аеропорту. Потім побачив Київ і заспокоївся. Щоправда, як згадаю дороги до Полтави... Їду і думаю, дивлячись на ці дороги, які там тренування, які поля. А потім побачив базу та поле у Полтаві – все було супер.

А я в цей час був на підйомі, 21 рік. Інші варіанти були, але контракт підписав. Загалом не шкодую, що всю свою молодість там провів.

- На той момент Косово ще не оголосило про свою незалежність, а ви жили у Приштині. З якими документами ви з Цуррі змогли потрапити до України?

– Я ж грав за збірну Албанії, тому мав албанський паспорт. А Цуррі жив у Пріштіні, мав документ ООН.

У мене проблем із цим не було, а ось у брата Ардіна були. І трапилася кумедна історія. Він мав сербський паспорт. У косоварів була така можливість. А серби не мають твердої літери «л». А в нас прізвище з двома «л», що в албанській мові просто тверда «л». І в Ардіна у паспорті написали Дальку. І всі сміялися з нас, мовляв, два брати: один серб, а другий – албанець.

- З вами тоді у «Ворскли» грали ще Дебатік Цуррі та Ахмед Янузі. Де вони зараз?

– Цуррі працює помічником тренера у «Приштині». Ми раніше разом у цьому клубі працювали. А Янузі працює з нами у «Дукаджіні». Він ще активний гравець.

- Коли ви покинули «Ворсклу» у 2016 році, там ще грав ваш брат Ардін, але він залишився ненадовго. Чому?

– А він зараз теж із нами в «Дукаджіні», я всіх зібрав. Він тоді був зовсім молодий. Можна сказати, ми його вчили грати у футбол у Полтаві. Він дуже звик бути зі мною. Йому тяжко було одному. А потім він ще одружився, дружина мала складну вагітність. Якось він зателефонував і сказав, що вирішив повернутися додому. У «Ворсклі» були ним задоволені, там не було жодних конфліктів.

- Ви ж 12 років прожили у Полтаві. З кимось ще спілкуєтесь?

– Звичайно, зідзвонюємося з усіма кілька разів на тиждень. Особливо зараз. У нас у месенджерах навіть залишилася група з усіма, хто виграв Кубок України в 2009 році. Я зателефонував усім своїм друзям в Україні, не лише з Полтави, коли розпочалася війна.

Усім запропонував допомогу тут у Косові. Зустріну, знайду житло, без питань. Поки що ніхто не приїхав, не знаю чому. Ось був випадок із Олегом Красноперовим. Він же із Маріуполя. Зателефонував йому, але вони всією родиною до Полтави поїхали. Хотів дружину із сином відправити, бо йому незабаром 18, але дружина сказала, що вони всі будуть разом в Україні.

- А що думаєте про сьогоднішній український футбол?

– На український футбол чекають важкі часи. Відкотиться назад років на 5-10. І це залежить від того, коли закінчиться війна. Команди, які зараз гратимуть в єврокубках, дуже пізно розпочали підготовку. Дуже важка логістика, тому що більше немає літаків. В українських команд завжди було все. Навіть у «Ворскли», яка була середняком.

- Чи є сенс проводити чемпіонат?

– Чому ні? Треба грати. У футболістів немає іншої професії. Їм треба займатися своєю справою. Навіть у такі складні часи людям потрібна хоч якась радість. А легіонери мають відпрацьовувати контракт до кінця.

- Кого ви вважаєте зараз найкращим українським футболістом?

– Андрія Ярмоленка. Пам'ятаю його ще хлопчиком у «Динамо». І він заграв не лише в Україні, а й в Англії. Це рольова модель для будь-якого українського хлопця.

- А найкращим тренером?

– Назву покійного Віктора Носова. Не тому, що він узяв мене до «Ворскли». Він чудово знав футбол. Його вночі розбуди, а він міг розповісти всі дрібниці. Сьогодні виокремлю Реброва. Щороку він має досягнення. Я пам'ятаю, коли він прийшов у «Динамо», команда стала швидшою. Багато чого змінив, має хороше майбутнє.

- Як змінився футбол у Косові з моменту, коли ви ще тут грали?

– Не дуже сильно змінився. Війна є війною. Людям довго було не до футболу. Інфраструктура у нас не дуже гарна. Можна було й найкраще зробити.

З позитивного – Косово дозволили виступати у єврокубках у 2017 році. Раніше було складно, адже футболісти грають, одержують гроші, а в результаті варяться лише всередині країни. Це було ненормально. Ми щороку сподівалися на допуск. Нині вже полегшало. Наша федерація почала краще працювати. Роблять хоча б поля дітям. Хоч якось інфраструктура зрушила з місця.

- В якому клубі Косова найкраща інфраструктура?

– У «Дукаджіні». По-перше, там є натуральне поле. Коли я прийшов, клуб був у першій лізі. До цього я був тренером «Приштини», ми виграли Кубок. Я почав сваритися з керівництвом і пішов. Взяв команду першої ліги і всі дивувалися – навіщо. А мене насамперед цікавили умови для тренувань. Там найкраще тренувальне поле у ​​Косові.

Його робила наша федерація, а президент «Дукаджіні» добре в цьому розуміється, контролював кожну дрібницю. Ігрове поле теж у хорошому стані, трибуни нормальні. Адже у Косові майже всі тренуються на штучному покритті, а мені це не подобається.

- У Косові люди справді розуміють, через що зараз проходить Україна. Тут кожна людина знає, що таке війна. Що ви подумали, коли дізналися про війну в Україні?

– Хочу повернутися трохи назад. Коли я тільки-но прийшов у «Ворсклу», то погано відгукувався про росіян. Вони жахливо вчинили з моєю сім'єю. Двоюрідний брат мого батька залишився в Косові, коли почалася війна. Він мав хвору дружину. І ось одного разу до нього додому прийшли росіяни разом із сербською поліцією. Не хочу вдаватися в деталі, але росіяни воювали проти нас і були жорстокими. Коли я приїхав до Полтави, то казав, що вони не такі добрі. А на мене косо дивилися. Говорили мені «Арменде, давай не будемо, це ж наші брати».

А ось бачите, як зараз усе повернулося. Я тепер багатьом згадую, як вони мені вірити не хотіли.

Ми всією родиною пережили війну. Деяких моїх родичів навіть убили. Немає жодної албанської родини в Косові, яка б не втратила близької людини.

- Де ви були під час війни 1999 року?

– Спочатку вдома у Вуштррі. Потім прийшла сербська поліція і сказали йти, куди хочемо.

Добре, що у тата була машина, то ми поїхали до Македонії. Пробули там місяці зо два, як і багато біженців із Косова, поїхали до Туреччини. Туди багато біженців відправляли. А після війни повернулися додому.

- Ви ж застали війну в Україні ще в 2014 році.

– Так, я і тоді дуже переживав. І ось ми з «Ворсклою» мали тоді грати із «Севастополем». Я був капітаном і мене всі питали, чи поїдемо. Я твердо казав, що неодмінно поїдемо. Прибули ми туди поїздом дуже важко та довго. А я пам'ятаю, що українські команди не хотіли тоді грати у Криму. Виходимо з поїзда, я бачу, що на вокзалі ходять люди у формах та з червоною пов'язкою, а на ній сербський прапор. Вони приїхали воювати проти України. І ми з Янузі тоді вирішили перед сербом спеціально албанською говорити. Вони нас чули, звісно, ​​але зробити нічого не могли. Ми їх просто дратували.

Пропаганда є пропагандою. І сьогодні багато сербів воює за Росію. Ми іноді дивимося новини з Сербії, а там багато пропагандистів, навіть із Росії є. Ось нещодавно чув, як сербська пропаганда сказала, що було вбито кілька сотень албанців, які воювали на боці України. Це ж брехня. Але я хочу сказати, що албанці мають бажання воювати на боці України.

- Про що в Косові говорили люди, коли розпочалася війна в Україні?

– Ми всі знали, що таке Росія та пропаганда. Ми всі готові допомогти українцям. Нам все одно, хто якої віри, ми солідарні з українцями. У перші тижні війни будинок уряду був блакитно-жовтим. Ми всі співпереживаємо українцям і не віримо Росії.

Що б ви хотіли сказати українцям?

- Важко знайти правильні слова. Хочу висловити лише підтримку. Як людина, яка пережила війну, можу побажати терпіння. Хто має можливість, потрібно обов'язково йти і захищати країну. Мене приємно здивували деякі знайомі, які взяли зброю до рук і пішли захищати батьківщину.

З ким би я не говорив у Косові та Албанії, всі здивувалися, як українці так відчайдушно змогли себе захистити. Противник дуже сильний, але українці молодці. Витримали таку силу. Перемога обов’язково буде за Україною.

спорт, футбол, Арменд Даллку, Косово, війна

За темою:

  • У Кубку Полтавщини з футболу - 2022 стартували чотири команди
  • "Ворскла" підписала вихованця популярного лондонського клубу
  • На Полтавщині у ДТП постраждали четверо людей
  • Топ-5 за тиждень :








    Виділіть помилку і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про помилку.